Fairey Swordfish

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Fairey Swordfish
Swordfish (7582559196).jpg
Призначення: торпедоносець/протичовновий/розвідувальний літак
Перший політ: 17 квітня 1934
Прийнятий на озброєння: 1936
Знятий з озброєння: 21 травня 1945
Період використання: 1936-1945
Розробник: Fairey Aviation Companyd
Виробник: Fairey Aviation Company
Всього збудовано: 2 391
Екіпаж: 3 особи
Крейсерська швидкість: 207 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 224 км/год
Бойовий радіус: 880 км
Практична стеля: 3 260 м
Довжина: 10,87 м
Висота: 3,76 м
Розмах крила: 13,87 м
Площа крила: 56,4 м²
Споряджений: 3 400 кг
Двигуни: 1 × Bristol Pegasus IIIM.3 радіальний двигун
Тяга (потужність): 690 к.с.
Підвісне озброєння: 8 × некерованих ракет RP-3 Mk.II
1 × 760-кг торпеда або 700-кг морська міна або 700 кг бомб
Кулеметне озброєння: 1 × .303-дюймовий (7,7-мм) кулемет Vickers .303
1 × .303-дюймовий (7,7-мм) кулемет Lewis або Vickers .303 в задній кабіні

«Фейрі Сордфіш» («Риба-меч», англ. Fairey Swordfish) — британський палубний торпедоносець-біплан виробництва авіакомпанії Fairey Aviation Company часів Другої світової війни. Літак перебував на озброєнні Повітряних сил Королівського флоту, а також у Королівських повітряних силах Великої Британії, Канади та у Королівському флоті Нідерландів.

Розроблений ще до початку війни і прозваний «Авоською» (англ. Stringbag) через свою архаїчну конструкцію з багатьма перекладинами, ще до початку активної фази бойових дій на морі «Сордфіш» вважався застарілим. Втім, завдяки своїм відмінних якостям цей літак можна вважати одним з найкращих літаків-торпедоносців Другої світової. «Сордфіш» прославився в низці кампаній та битв, серед найяскравіших — напад британського флоту на італійську ВМБ у Таранто і славетна атака на «Бісмарк». На його рахунку лічиться більша сумарна водотоннажність потоплених кораблів і суден, ніж у будь-якого іншого літака союзників. Він виготовлявся до 1944 року, і застосовувався довше ніж його очікуваний наступник Fairey Albacore, практично до дня перемоги у війні в Європі.

Історія створення[ред. | ред. код]

На початку 30-тих років компанія Fairey з власної ініціативи почала розробку літака під індексом TSR I (абревіатура від «Торпедоносець-Патрульний-Розвідувальний» англ. Torpedo-Spotter-Reconnaissance). Планувалось, що цей літак буде продаватись на експорт, а не для використання в королівських ВПС. Проте офіційна специфікація S.9/30 бралася до уваги і літак розробляли з характеристиками близькими до вимог специфікації. В процесі випробувань в серпні 1933 року прототип TSR I був втрачений, але на його основі почалась розробка вдосконаленої моделі.

Нова модель отримала позначення TSR II і будувалась з розрахунком задовольнити нову специфікацію S.15/33. Літак було подовжено, змінено профілі крила, а також доопрацьований хвіст. В якості двигуна було встановлено Bristol Pegasus IIM потужністю 690 к.с. 17 квітня 1934 року відбувся перший політ прототипу літака. Пізніше випробовування проводились на авіаносці «Корейджес», а також з шасі заміненим на поплавки. Тестові польоти були успішними, ВПС зацікавив новий літак, і спеціально для цього було видано специфікацію S.38/34, а у квітні 1935 року було зроблене замовлення на 86 літаків, які і отримали назву Fairey Swordfish.

Серійне виробництво літака тривало аж до 1944 року, 18 серпня 1944 року виробництво «Сордфішів» було припинено, останній випущений літак типу Swordfish III був відправлений до військової частини. За весь цей час був виготовлений 2391 літак (692 — компанією Fairey та 1 699 — Blackburn).[1] Найбільш масовим стала версія Swordfish Mark II, яких випустили 1080 одиниць[2].

Основні модифікації[ред. | ред. код]

Поплавковий Fairey Swordfish піднімають на борт лінкора «Малая»
  • Mk.I — перший серійний варіант з двигуном Bristol Pegasus IIIM. Була можливість застосовувати, як і колісне так і поплавкове шасі (991 од.)
  • Mk.II — використано потужніший двигун Bristol Pegasus 30. Додано можливість використовувати некеровані ракети, для цього нижнє крило було частково обшите металом.(1080 екз.)
  • Mk.III — додано радіолокаційну систему ASV Mk.X для пеленгування надводних цілей. (320 екз.)
  • Mk.IV — учбовий варіант з закритою кабіною, що виготовлявся в Канаді. Частина була перероблена в бойові літаки пізніше. (15 екз.)

Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

Fairey Swordfish Mk I

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

Mk.I Mk.I
(гідроплан)
Mk.II Mk.III
Довжина 10,87 м 12,32 м 10,87 м 10,87 м
Висота 3,92 м 4,11 м 3,92 м 3,92 м
Розмах крил 13,87 м 13,87 м 13,87 м 13,87 м
Площа крил 56,39 м² 56,39 м² 56,39 м² 56,39 м²
Маса порожнього 1905 кг 2265 кг 2135 кг 2360 кг
Маса спорядженого 3410 кг 3685 кг 4035 кг 4200 кг
Двигун Bristol Pegasus IIIM Bristol Pegasus IIIM Bristol Pegasus 30 Bristol Pegasus 30
Потужність 690 к. с. 690 к.с. 750 к.с. 750 к.с.
Максимальна швидкість 245 км/г 225 км/г 230 км/г 220 км/г
Операційна дальність 880 км 780 км 880 км 880 км
Максимальна дальність 1700 км 1650 км 1660 км 1660 км
Практична стеля 5200 м 4300 м 5800 м -

Озброєння[ред. | ред. код]

Оснащені ракетами RP-3 Fairey Swordfish в польоті.
  • Стрілецьке:
  • Бомбове:
    • 1 × авіаційна торпеда
    • 681 кг бомб
    • 8 некерованих ракет (в Mk.II)

Історія використання[ред. | ред. код]

Fairey Swordfish готують до зльоту з авіаносця «Баттлер»

До 1938 року «Сордфіш» замінив усі торпедоносці в палубній авіації Королівського флоту і до 1940 року був єдиним літаком свого типу. На момент початку війни було «Сордфішами» було укомплектовано 13 ескадрилей, 12 з яких розміщувались на авіаносцях. Поплавковий варіант літака розміщувався на більшості лінкорів і крейсерів.

Протягом «дивної війни» «Сордфіш» залучався до патрулювань, а перші бойові вильоти почались з початком норвезької кампанії. Зокрема 13 квітня 1940 року під час битви за Нарвік «Сордфіш» лінкора «Ворспайт» зміг потопити підводний човен U-64, який став першим на рахунку флотської авіації Британії. Ця битва стала першою в якій активно використовувались «Сордфіші», які розміщувались на авіаносцях «Глоріес» і «Ф'юріос». Загалом вони залучались до атак на наземні і морські цілі, а також до патрулювання.

В червні 1940 року 830-тя ескадрилья оснащена «Сордфішами» була перекинута на Мальту, звідки вони здійснювали нальоти на Сицилію, а також ескортні місії.

Після капітуляції Франції, «Сордфіші» з авіаносця «Арк Роял» завдали значних пошкоджень лінкору «Дюнкерк»[en], а з авіаносця «Гермес» — лінкору «Рішельє»[en].

Найуспішнішою операцією «Сордфішів» можна вважати наліт на італійську військово-морську базу в Таранто 12 листопада 1940 року. Тоді літаки 813-ї, 815-ї, 819-ї і 824-ї ескадрилей розміщених на авіаносці «Ілластріас» змогли нанести серйозні пошкодження лінкорам «Літторіо», «Кайо Дуіліо», «Конте ді Кавур» (потоплений), важким крейсерам «Тренто» і «Больцано», а також двом есмінцям, при цьому втративши тільки два літаки.

Наступною відомою операцією стало полювання на німецький лінкор «Бісмарк», коли «Сордфіші» авіаносця «Арк Роял» торпедною атакою вивели з ладу систему керування кораблем і зробили його легкою мішенню для наступної атаки британських лінкорів «Кінг Джордж V» і «Родні» та крейсерів.

Наприкінці 1941 року основним завданням «Сордфішів» стали операції проти підводних човнів з палуб ескортних авіаносців. Для таких завдань часто використовувались пари літаків «Сордфішів Mk.II» і «Mk.III», третя модифікація оснащувалась радаром і наводила на ціль озброєну торпедою другу. Літаки повністю справлялись з покладеними на них завданнями і в такій ролі несли службу майже до закінчення війни. Останній бій з німецьким підводним човном відбувся 20 квітня 1945 року.[1]

Країни-оператори торпедоносця-біплана Fairey Swordfish[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Brown, Eric, CBE, DCS, AFC, RN.; William Green and Gordon Swanborough. «Fairey Swordfish». Wings of the Navy, Flying Allied Carrier Aircraft of World War Two. London: Jane's Publishing Company, 1980, pp. 7-20. ISBN 0-7106-0002-X.
  • Harrison, W.A. Fairey Swordfish and Albacore. Wiltshire, UK: The Crowood Press, 2002. ISBN 1-86126-512-3.
  • Harrison, W.A. Fairey Swordfish in Action (Aircraft Number 175). Carrollton, Texas: Squadron/Signal Publications, Inc., 2001. ISBN 0-89747-421-X.
  • Harrison, W.A. Swordfish at War. Shepperton, Surrey, UK: Ian Allan Publishing Ltd., 1987. ISBN 0-7110-1676-3.
  • Harrison, W.A. Swordfish Special. Shepperton, Surrey, UK: Ian Allan Publishing Ltd., 1977. ISBN 0-7110-0742-X.
  • Kilbracken, Lord. Bring Back My Stringbag: A Swordfish Pilot At War. London: Pan Books Ltd, 1980. ISBN 0-330-26172-X. First published by Peter Davies Ltd, 1979.
  • Lowe, Malcolm V. Fairey Swordfish: Plane Essentials No.3. Wimborne, UK: Publishing Solutions (www) Ltd., 2009. ISBN 978-1-906589-02-8.
  • Lowry, Thomas P. and John Wellham.The Attack on Taranto: Blueprint for Pearl Harbor. London: Stackpole Books, 2000. ISBN 0-8117-2661-4.
  • Kennedy, Ludovic. Pursuit: The Sinking of the Bismarck. Bath, UK: Chivers Press, 2002. ISBN 978-0-7540-0754-8.
  • Stott, Ian G. The Fairey Swordfish Mks. I—IV (Aircraft in Profile 212). Windsor, Berkshire, UK: Profile Publications, 1971. No ISBN.
  • Sturtivant, Ray. The Swordfish Story. London: Cassell & Co., 1993 (2nd Revised edition 2000). ISBN 0-304-35711-1.
  • Taylor, H.A, Fairey Aircraft since 1915. London: Putnam & Company Ltd., 1974. ISBN 0-370-00065-X.
  • Thomas, Andrew. «Light Blue 'Stringbags': The Fairey Swordfish in RAF Service». Air Enthusiast, No. 78, November/December 1998, pp. 73-77. Stamford, UK: Key Publishing. ISSN 0143-5450.
  • Wragg, David. Stringbag: The Fairey Swordfish at War. Barnsley, UK: Pen and Sword Books, 2005. ISBN 1-84415-130-1.
  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Харук, 2012, с. 48-50
  2. Bishop, Chris (2002). The Encyclopedia of Weapons of World War II. Sterling Publishing Company, Inc. p. 403. ISBN 978-1-58663-762-0.