Марія Ундер
| Марія Ундер | ||||
|---|---|---|---|---|
| ест. Marie Under | ||||
 «Марія Ундер». Антс Лайкмаа (1904, пастель, папір) | ||||
| Псевдонім | «Принцеса»[1] | |||
| Народилася | 27 березня 1883 Таллінн, Російська імперія | |||
| Померла | 25 вересня 1980 (97 років) Стокгольм, Швеція | |||
| Поховання | Скугсчюркогорден | |||
| Країна |  Російська імперія Естонія Швеція | |||
| Діяльність | поетеса, архівістка, перекладачка, письменниця | |||
| Сфера роботи | поезія | |||
| Членство | Баварська академія витончених мистецтв | |||
| У шлюбі з | Артур Адсон | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Марія Ундер у Вікісховищі | ||||
Марія Ундер (ест. Marie Under; 15 (27) березня 1883, Таллінн, Російська імперія — 25 вересня 1980, Стокгольм, Швеція) — естонська поетеса та перекладач.
Біографія
Марія Ундер народилася 15 (27) березня 1883 року у місті Таллінні. Дівчинка навчилася читати у чотири роки[2]. З 1891 по 1900 роки вона вчилася у приватній німецькій школі для дівчат[3]. Після закінчення школи працювала продавцем у книжковому магазині[3]. У вільний час писала поезію німецькою[1]. Була близька із Едуардом Вільде[1]. 1902 року вийшла заміж за Карла Хакера, який працював бухгалтером. Вони переїхали до Кучіно, передмістя Москви. Там у них народилося двоє дочок[1].
В 1904 році вона закохалася у художника Антса Лайкмаа, який переконав її перекласти вірші естонською та сам надіслав їх місцевим газетам для публікації. Через два роки, в 1906 році, Марія повернулася до Таллінна. 1913 року вона познайомилася із Артуром Адсоном, який став її секретарем[1]. Також саме він укладав перші збірки її опублікованих творів. В 1917 році вона ввійшла до літературного угруповання «Сіуру», куди входили також Йоганнес Барбарус, Хендрік Віснапуу, Йоганнес Семпер. Того ж року вийшла її перша збірка «Сонети»[2].
Марія Ундер була серед засновників Спілки письменників Естонії 1922 року[4].
В 1924 році Марія Ундер розвелася із Карлом і побралася із Адсоном. 1937 року вона стала почесним членом у[1]. 1944 року, коли почалася окупація Естонії СРСР, вона із сім'єю втекла до Швеції. Майже рік вони прожили у таборі для біженців. 1945 року вони оселилися у передмісті Стокгольма. Там вона прожила до самої смерті. Марія працювала в одному із театральних музеїв Стокгольма[1][5]. Багато перекладала естонською (серед перекладів — «Реквієм» Анни Ахматової, вірші із «Доктора Живаго» Бориса Пастернака тощо[5]).
Її декілька разів було номіновано на Нобелівську премію, але вона її не отримала[6][2]. 1974 року вийшла її біографія, написана Адсоном[3].
Марія Ундер померла 25 вересня 1980. Похована на цвинтарі Вудленд у Стокгольмі. У січні 2015 року оголосили про те, що вона має бути перепохована в Естонії восени 2015 року[4].
1996 року її було зображено на марці Естонії[7].
Переклади
Твори Марії Ундер перекладено принаймні на 26 мов[1]. Її поезію російською мовою перекладав Ігор Сєверянин, який оселився в Естонії після Жовтневої революції[8], та Єлизавета Роос-Базилевська[9]. Також її твори було перекладено мовами комі (Ніна Обрезкова) та удмуртською (Надія Пчеловодова / Наді Муш)[10].
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и S. Tambur. Marie Under (англ.) . www.estlit.ee. Процитовано 3 травня 2015.
- ↑ а б в Silver Tambur (3 жовтня 2013). A mission to translate Marie Under – Estonia’s most influential poet – into English (англ.) . Процитовано 3 травня 2015.
- ↑ а б Tambur, S. (4 січня 2015). Estonia’s most influential poet to be reburied (англ.) . Eesti Rahvusringhääling. Процитовано 2 травня 2015.
- ↑ а б Даниил Кузнецов (2005). Легендарная Мария Ундер (рос.) . Процитовано 3 травня 2015 року.
- ↑ Nomination Database: Marie Under (англ.) . Процитовано 3 травня 2015.
- ↑ Stamps EUROPA. Famous Women/ 109-04-1996 (англ.) . Процитовано 3 травня 2015.
- ↑ Петр Пильский. Странствующий рыцарь. 30-летие литературной деятельности Игоря Северянина (рос.) . russianresources.lt. Процитовано 3 травня 2015.
- ↑ Сергей Исаков. ИСТОРИЯ ТРЕХ ТЕТРАДЕЙ (PDF). Вышгород (3-4'2010) (рос.) . Процитовано 3 травня 2015.
- ↑ Ундер Мария (Marie Under) (рос.) . National Library of the Republic of Komi. Процитовано 3 травня 2015.