Ігор Сєверянин
| Ігор Васильович Сєверянін | ||||
|---|---|---|---|---|
 Ігор Сєверянин 1916 року |
||||
| При народженні | Ігор Васильович Лотарьов | |||
| Псевдоніми, криптоніми | Игорь Северянин | |||
| Народження | 4 (16) травня 1887 | |||
| Санкт-Петербург | ||||
| Смерть | 20 грудня 1941 (54 роки) | |||
| Таллінн, окупована Нацистською Німеччиною Естонія |
||||
| Поховання | Олександро-Невський цвинтар[d] | |||
| Громадянство (підданство) |
 Російська імперія СРСР |
|||
| Мова творів | російська[1] | |||
| Рід діяльності | російський поет «Срібної доби» | |||
| Роки активності: | 1904-1940 | |||
| Сайт: severyanin.narod.ru | ||||
|
|
||||
 Ігор Васильович Сєверянін на Вікісховищі |
||||
 Висловлювання у Вікіцитатах |
||||
І́гор Сєверя́нін (справжнє ім'я І́гор Васильович Лотарьов; 4 (16) травня 1887, Санкт-Петербург — 20 грудня 1941, Таллінн) — російський поет «Срібної доби». Народився в сім’ї офіцера. Через складні взаємини батьків провів дитинство поблизу м. Череповця Новгородської губернії, де була розташована садиба його дядька. Навчався в Череповецькому реальному училищі, потім поїхав на Далекий Схід де його батько дістав місце комерційного агента.
Життєпис[ред. • ред. код]
На відміну від багатьох поетів «Срібної доби» Ігор Сєверянін уник впливу символістів. 1911 року організував у Петербурзі літературну групу «Асоціація егофутуристів». Він сформулював програму егофутуристів, що передбачала самоствердження особистості, пошук нового без відторження старого, сміливі образи, епітети, асонанси й дисонанси і т. д. Сам поет створив багато неологізмів. Пізніше В.Маяковський визнав, що багато чого навчився в нього в сфері словотворення. Ігор Сєверянін покинув егофутуризм і на деякий час приєднався до кубофутуристів, але цей союз тривав недовго.
У московському видавництві «Гриф» 1918 року поет видав свою першу книжку віршів «Громокипящий кубок» з передмовою Ф. Сологуба. Вже перші твори надовго закріпили за Сєверяніном славу винятково салонного поета. Багато його віршів відрізнялись манірністю; надлишкова пристрасть до неологізмів та іншомовної лексики приводила поета на межу несмаку. В той же час Сєверяніну належить ціла низка творів, для яких характерні барвистість, виразність і мелодійність поетичного мовлення, складна рифма, наявність оригінальних віршованих форм (тріолет, міньонет і т. д.).
Ігор Сєверянін свідомо культивував свій образ вишуканого поета-кумира. Він з'являвся на поетичних вечорах з орхідеєю в петлиці, називав свої вірші «поезами», читав у наспівувальному ритмі, що підкреслювало мелодійність його віршів. Його близький друг, Г.Шенгелі згадував, що ліричний герой «поез» Сєверянина відрізнявся від самого поета. Він прагнув своїм образом створити ажіотаж навколо своїх віршів. У розпал Першої світової війни він випустив збірку « Ананасы в шампанском»(1915), образний ряд якої віповідав назві. Цією збіркою він утвердив право поета залишатися аполітичним та писати так, як йому властиво.
Останні роки[ред. • ред. код]
Після Жовтневої революції І. Сєверянин оселився в Естонії. Жив в усамітненому рибацькому поселенні Тойла. В цей час йому вдалося видати декілька поетичних книжок, однією з яких була «Падучая стремнина», роман у віршах «Соловей» та ін. Попри те, що Сєверянина вважали «буржуазним» поетом 1918 року на вечорі в Політехнічному музеї в Москві він був названий «королем поетів», виборовши перемогу в Маяковського. Помер Ігор Сєверянин в Таллінні 20 грудня 1941 року.
Джерела[ред. • ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ігор Сєверянин |
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Ігор Сєверянин |
- Поэзия Серебряного века /примечания Б. С. Акимова −2013-704 с.
- http://www.litra.ru/biography/get/wrid/00032701184773068132/
- ↑ data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
