Військова історія Франції
 |
Статтю «Військова історія Франції» створено або суттєво доповнено в рамках конкурсу «Французька осінь». Від розміру та якості вмісту цієї статті станом на 10 грудня 2011 року залежав остаточний бал конкурсанта, який її створив чи доповнив. |
За часів Карла VII була встановлена перша постійна армія, з постійною регулярною заробітньою платою. З 1792 року, після повалення Старого порядку дореволюційної абсолютномонархічної Франції, армія почала називатися французькою революційною армією. Французькі війська цієї епохи вирізнялися революційним ентузіазмом, але погано оснащених і обмундированих вояків супроводжував змінний військовий успіх: від початкових катастрофічних поразок до видатних перемог під командуванням генералів Моро, Массена і Бонапарта. За часів Наполеонa, французька армія захопила більшу частину Європи під час Наполеонівських війн. У серпні 1914 року, французькі збройні сили нараховували 1 300 000 солдатів. Під час Першої світової війни французькі збройні сили досягли розміру 8 300 000 солдатів, з яких близько 300 000 прийшли з колоній. Під час війни близько 1,4 мільйона солдатів були вбиті. Це був найбільш смертоносний конфлікт в історії Франції. Основні генералів: Жозеф Жоффр, Фердинанд Фош, Шарль Марі Еммануель Манжен, Дежо, Філіпп Петен, Робер Жорж Нівель, Луї Франше Д'Еспере, Распай та Моріс Саррай (див. Французька армія у Першій світовій війні).
На початку Першої світової війни, французька армія була одягнена в форму франко-прусської війни зразка 1870 року, зі стандартним головним убором - кепі, що не давали ніякого захисту від ворожого вогню. Однак з початком траншейної війни поранення голови стали серйозною проблемою. Тому в 1915 році був розроблений шолом Адріана, який захищав як від осколків снарядів, так і від шрапнелі (для чого уздовж осі шолома був встановлений гребінь).[1][2] Була прийнята уніформа з капюшоном синього кольору для окопів і уніформа кольору хакі для іноземного легіону.
На початок Другої світової війни, кількість вояків у французькій армії була збільшена до 2 240 000 солдатів, згрупованих у 94 дивізій (20 з яких були активними, а решта 74 складалися з резервістів) від швейцарського кордону до Північного моря. Після 1945 року, незважаючи на величезні зусилля в Першій В'єтнамській війні в 1945-1954 роках і алжирської війни в 1954-1962 роках, обидві країни здобули незалежність від французького контролю.
Під час холодної війни, французька армія, хоча і не в складі військової командної структури НАТО, готувалася до оборони Західної Європи.[3]. У 1977 році французька армія перейшла від багатобригадних дивізій до менших дивізій, що складалися з п'яти батальйонів/полків кожна. Після 1977 року II французький корпус знаходився в Південній Німеччині, а також ефективно сформований резерв для Центральної армійської групи НАТО. У вісімдесятих роках двадцятого століття, штаб-квартира III французького корпусу була перенесена в Лілль і почали планувати використати його в підтримці Північна група армій НАТО. Сили швидкого реагування п'яти легких дивізій також призначалися як підкріплення сил НАТО. В кінці сімдесятих була зроблена спроба сформувати 14 легких піхотних дивізій резерву, однак цей план, який включав відновлення сто дев'ятої стрілецької дивізії, був надто амбіційним. З червня 1984 французька армія резерву складалася з 22 військових підрозділів, всі резервні підрозділи в управлінні якійсь області, сім бригад в галузі оборони, 22 спільних (міжармійних) дивізійних полків і 152-ї піхотної дивізії, що захищала місця запуску МБР.[4]
У лютому 1996 року президент Республіки вирішив перейти на професійну службу армії, і як частина змін, що виникли в результаті цього рішення, десять полків були розформовані в 1997 році.[5] Друга бронетанкова дивізія залишила Версаль 1 вересня 1997 року і була розташована в Шалон-ан-Шампань замість розформуваної 10-ї бронетанкової дивізії. 5 березня 1998 з урахуванням поточних структурних змін у французькій армії, міністр оборони вирішив розформувати III корпус, розпуск якого став чинним з 1 липня 1998 року.
Впродовж кінця 1990-х років, під час процесу професіоналізації, чисельність армії скоротилася з 236 000 в 1996 році (132 000 призовників) до приблизно 140 тисяч.[6] Станом на червень 1999 чисельність армії скоротилася до 186,000, у тому числі близько 70,000 призовників строкової служби. 38 з 129 полків було заплановано розпустити в порівнянні з 1997-99. Дев'ять «малих» дивізій попередньої структури і різні бойові бригади і бригади бойового забезпечення були замінені на дев'ять бригад бойових та бойового забезпечення. Сили швидкого реагування, корпуси п'яти невеликих дивізій швидкого реагування, сформовані в 1983 році, були теж розформовані, хоча кілька з їхніх підрозділів були пересформовані повторно.
У 1999 році армія випустила the Код французького солдата, який містить наступні приписи:
|
(...) Майстер своєї сили, він поважає свого супротивника і обережний, щоб оберігати цивільне населення. Він підкоряється наказам, відповідно до законів, звичаїв війни та міжнародних конвенцій. (...) Він відкритий для світу і суспільства, і поважає відмінності глобальних спільнот. (...)[7] | 
|
Посилання
- ↑ http://www.militarytrader.com/article/The_first_modern_steel_combat_helmet_the_French_Adrian/
- ↑ http://militaryheadgear.com/countries/91-Croatia/garments/115-Infantry-Helmets
- ↑ англ. David Isby and Charles Kamps, Armies of NATO's Central Front, Jane's Publishing Company, 1985
- ↑ Isby and Kamps, 1984, p.111, 162
- ↑ Terre Magazine No.95, June/July 1998, p. 26-7
- ↑ Jane's Defence Weekly 31 July 1996 and 13 March 1996, International Defence Review July 1998
- ↑ Оригінал французькою: (...) Maître de sa force, il respecte l'adversaire et veille à épargner les populations. Il obéit aux ordres, dans le respect des lois, des coutumes de la guerre et des conventions internationales. (...) Il est ouvert sur le monde et la société, et en respecte les différences. (...) : [1]