Справа «Віксена»

Справа «Віксена» — зовнішньополітичний конфлікт між Російською імперією та Британією, що стався у 1836 році.

Передумови

За умовами Адріанопольської мирної угоди Російська імперія надбала Чорноморське узбережжя Кавказу. Однак контроль над Кавказом не був повним. Горяни, які відстоювали незалежність, мали підтримку англійців, французів, польської еміграції. З-за кордону до них надходила зброя і боєприпаси. Щоб припинити це постачання, 4 березня 1832 року було видано інструкцію для чорноморських крейсерів, у якій йшлося:

«Для збереження російських володінь від внесення зарази і перешкоджання підвозу військових припасів гірським народам, військові крейсери будуть допускати чорноморським східним берегом іноземні комерційні судна тільки до двох пунктів — Анап і Редут-Кале, де є карантин і митниці…»

Велика Британія розцінила це як порушення принципу свободи торгівлі.

Провокація

У листопаді 1836 року російський військовий бриг «Аякс» затримав британську шхуну «Віксен» в районі порту Суджук-Кале (нині Новоросійськ). На момент затримання з її борту уже було відвантажено 8 гармат, 800 пудів пороху і значну кількість зброї.

Це було провокацією^{[джерело?]}, організованою першим секретарем британського посольства у Константинополі Девідом Урквартом. Окрім нього в організації провокації брала участь польська еміграція в особі Адама Чарторийського. Екіпаж, яким керував британський агент Белл отримав інструкції вирушати у Суджук-Кале, де зустріч з російським крейсером була майже неминучою. Власнику шхуни було вказано не уникати її, але, навпаки, усіляко шукати цієї зустрічі.

Реакція в Англії та Росії

Як і розраховували провокатори, реакція Лондона була різкою. Консерватори порушили у парламенті питання про законність перебування Черкесії під юрисдикцією Російської імперії. Звучали вимоги погрожувати Росії війною, ввести британський флот у Чорне море. Після гнівних заяв з Лондона Микола I наказав привести у підвищену бойову готовність армію і флот. Шхуна «Віксен», відповідно до інструкції, була конфіскована, а її екіпаж висланий до Константинополя.

Наслідки

Конфлікт погрожував перерости у війну між Росією та Англією, але до квітня 1837 року його було нівельовано. Уркварта відкликали до Лондона. Англія не змогла знайти континентального союзника для війни з Росією. У офіційній відповіді уряду й ліберальної партії на запит консерваторів зазначалось, що Росія володіє Черкесією законно, за Адріанопольською мирною угодою. Росія продовжила блокаду східного узбережжя Чорного моря. Конфлікт став одним зі визначних епізодів російсько-англійського суперництва у 30-40-их роках XIX століття, що потягнув за собою Кримську війну.

Посилання

1. О. Айрапетов Внешняя политика Российской империи (1801—1914) Изд. «Европа», 672 стр. 2006 ISBN 5-9739-0064-9 с.149-153 (рос.)
2. П. Хопкирк Большая игра против России: Азиатский синдром Изд. «Рипол Классик», 656 стр. 2004 ISBN 5-7905-1816-8 ISBN 0-7195-4727-X гл. 12 (рос.)
3. Н. В. Скрицкий Крымская Война. 1853—1856 годы. М.: «Вече», 2006—416 стр., ил. (Военные тайны России). ISBN 5-9533-1525-2 (рос.)