Супранівський Володимир Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Супранівський Володимир Якович
Volodymyr Sypranivskyi.JPG
Володимир Супранівський
Народився 16 травня 1891(1891-05-16)
Помер 1964
Львів, Українська РСР, СРСР
Діяльність ливарник дзвонів, перекладач

Супранівський Володимир Якович (16 травня 1891(18910516), с. Соколівці — 1964, Львів) — український ливарник дзвонів, літературознавець, перекладач.

Життєпис[ред. | ред. код]

Супранівський народився в сім'ї дзвонарів, предки яких понад 400 років виливали дзвони у селі Соколівці Буського району, переїхавши сюди з Наддніпрянщини. Батько Володимира мав вищу богословську освіту.

Після закінчення народної школи в рідному селі трохи навчався у Бродівській і Золочівській класичних гімназіях, потім закінчив шестикласну чоловічу школу в Буську, а з 1907 по 1913 роки практикував і працював у книгарні Наукового Товариства ім..Шевченка у Львові. За цей час він приватно закінчив гімназію, відвідував лекції в університеті, жив в Академічному домі. Ще юним гімназистом Супранівський вкладав свою любов, свою працю, свої копійчані заощадження практиканта і бібліотекаря у книгарні НТШ, щоб прославити ім'я Кобзаря, у двадцятирічному віці зібрав і видав у Золочеві поетичну антологію «На вічну пам'ять Тарасови Шевченкови» (1911). Саме в ці роки зробив великий внесок у вітчизняне франкознавство. В.Супранівський був знайомий з Іваном Франком, вивчав його твори і літературну діяльність. У 1913 р. у Львові видав брошуру «Житє і твори Івана Франка» (1913).

В жовтні 1913 року був призваний до австрійської армії, брав участь у Першій світовій війні і в січні 1915 р. потрапив у Карпатах до російського полону, який відбув на Слобожанщині. Звільнившись з полону у квітні 1918 року, працював в агрономічному відділі Зміївської повітової народної управи. Згодом брав участь у визвольних змаганнях. Повернувся В. Супранівський у Галичину в березні 1920 року. Деякий час переховувався від поляків, а потім знову працював у книгарні НТШ; в 1921—1924 роках навчався в Українському таємному університеті. Після його заборони повернувся в рідне село, працював секретарем сільської управи, згодом був звільнений з роботи поляками. До 1939 року завідував родинною ливарнею дзвонів. У 1939—1942 роках обирався головою сільради і війтом села, навіть був депутатом Народних Зборів Західної України.

Протягом всього цього часу займався літературною діяльністю, популяризацією українських класиків, твори яких на історичну тематику переклав з російської мови, складанню читанки, українського словника, не обминув своєю увагою і царини етнографії та фольклору. З серпня 1944 року і до кінця життя перебував на нелегальному становищі. У частково збереженому його архіві, який віднайшла Наталія Цемрюк у колишній хаті Супранівських, збереглася радянська газета «Вільна Україна» від 13 жовтня 1964 року із статтею «Соколівська новина», в якій згадувалося про його смерть від рук так званих буржуазних націоналістів, хоч він, напевно, ще був живий і залишив цю статтю для використання у певних літературних цілях. Далекі родичі і старожили Соколівки стверджували, що В. Супранівського таємно поховали на території батьківської хати його молодший брат і сестри. Пошуки могили з метою перепоховання останків поки що не дали результатів. Віднайдені в Соколівці документи особистого архіву письменника свідчать, що останні його збережені записи датовані 16 березням 1955 року. Можливо, що частина архіву збереглася в інших місцях. Про умови життя В Супранівського в часи перебування в підпіллі немає точних даних. З метою оберегти письменника від переслідувань НКВС, а його родину від виселення в Сибір у серпні 1944 р. на пропозицію місцевої самооборони ОУН В. Супранівський дав згоду на перехід в підпілля. А з часом зв'язок з Супранівським був втрачений. Про його перебування знали лише брат і сестри, а також люди, яких або вже нема, або вони ще бояться говорити про те, що знали.

Творчість[ред. | ред. код]

Особиста творчість
  • На вічну пам'ять Тарасові Шевченкові (1911)
  • Житє і твори Івана Франка" (1913)
Переклади

Переклав українською такі твори як «Тарас Бульба», «Мазепа», «Запорожці у Сарогоссі». Працював також над перекладом на українську мову творів Кнута Гамсуна, Івана Вазова, Янки Купали, Миколи Некрасова, Пантелеймона Куліша.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Баранський Р. В. Супранівський про Івана Франка [Текст] / Роман Баранський // Воля народу. — 1996. — 31 серп. — С. 2.
  • Баранський Р. Дзвони пам'яті [Текст]: до 110 — річниці від дня народження.
  • В. Супранівського / Роман Баранський // Воля народу. — 2001. — 18 трав. — (Ювілеї).
  • Баранський Р. Із когорти нескорених: повернені із забуття [Текст] / Редактор М. Іванців. — Буськ, 2009. — Розділ 1: Володимир Супранівський в боротьбі за Україну. — С. 4–14.
  • Баранський Р. Ранній політ [Текст]: аналіз ранніх творів Володимира Супранівського / Роман Баранський. — Буськ, 2007. — 26 с. — («Повернені із забуття»).
  • Баранський Р. Соколівські дзвони Супранівських [Текст ] / Р. Баранський, Н. Цемрюк // Воля народу. — 1991. — 7 листоп. — (Спадщина).
  • І пісня, і праця, і боротьба: повернені із забуття [Текст] / Редактор М. Іванців. — Буськ, 2007. — Етнографічні записи. — С. 3–16.
  • І пісня, і праця, і боротьба: повернені із забуття [Текст] / Редактор М. Іванців. — Буськ, 2007. — З епістолярної і мемуарної спадщини Володимира Супранівського. — С. 17–23.
  • Ранній політ: повернені із забуття [Текст] / Редактор М. Іванців. — Буськ, — Перші публікації і переклади В. Супранівського. — С. 4–11.
  • Романюк О. П. Ранні твори В. Супранівського [Текст] / О. П. Романюк, М. Т. Спочинець // Воля народу. — 1996. — 3 квіт. — С. 2.
  • Чучман В. С. Козацькі дзвони в Галичині [Текст]: про відливанню церковних дзвонів Якова Супранівського і синів у Соколівці / В. С. Чучман, О. П. Билець, Р. Р. Баранський // Воля народу. — 1996. — 3 квіт. — С. 2.

Джерела[ред. | ред. код]