Іван Вазов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Вазов
болг. Иван Вазов
Ім'я при народженні Іван Мінчов Вазов
Псевдонім Пейчин, Добринов, Ц-в, Д. Н-ров, Т. Габровски, Боянец, Белчин, Н-чев и др.
Народився 9 липня 1850(1850-07-09)[1]
Сопот, Османська імперія[2]
Помер 22 вересня 1921(1921-09-22)[1][3][…] (71 рік)
Софія, Третє Болгарське царство[5][6]
Поховання Собор святої Софії
Громадянство Болгарія
Національність болгарин
Діяльність громадський діяч, поет, прозаїк, драматург
Мова творів болгарська
Напрямок реалізм
Жанр лірика, епос, драма
Magnum opus Під ігом, Q12291024?, Q104013834? і Epic of the Forgottend
Членство Болгарська академія наук і Спілка болгарських письменників
Партія Народна партія
Рід Vazovd
Батько Mincho Vazovd
Мати Саба Вазова
Брати, сестри Georgi Vazovd, Владимир Вазов, Борис Вазов, Kiril Vazovd, Mihail Vazovd, Nikola Vazovd, Ana Vazovad і Valka Vazova-Fetvadzhievad
У шлюбі з Atina Bolyarskad
Нагороди

CMNS: Іван Вазов у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Академік Іва́н Ва́зов (болг. Иван Вазов; 9 липня 1850, Сопот, Османська імперія — 22 вересня 1921, Софія, Болгарія) — болгарський письменник і громадський діяч. Академік БАН. Міністр народної освіти Болгарії (1897—1899).

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався у Пловдивській гімназії. 18721873 вчителював у Свиленграді.

Учасник національно-визвольного руху. 18761877 мешкав у Румунії, де зблизився з політичною еміграцією. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 служив у російській армії.

18871889  жив в Україні, в Одесі. Емігрувавши до Князівства Болгарія, продовжив активну громадську і літературну діяльність. Автор багатьох поем і поетичних збірок, сповнених національного пафосу. Творчість Вазова у болгарській літературній критиці зараховують до критичного реалізму.

Пам'ятник Івану Вазову у рідному місті Сопот

Вазов і Україна[ред. | ред. код]

З творчістю Тараса Шевченка Вазова ознайомив учитель і культурний діяч П. Белчев, який розповів учням про долю українського поета і прочитав уривок з поеми «Катерина». Під враженням від цього твору Вазов пізніше написав поему «Громада» (1880). Певний вплив Шевченка відчувається в поемах «Загорка» (1883), «У царстві самодив» (1884), у поезіях «Іванка» (1878), «Красуня» (1879), «Малина» (1880), «Затужив Бунарджик» (1882), «Пловдив» (1883), «Любену Каравелову» (1884).

Згадки про Тараса Шевченка, які трапляються у літературно-критичних працях Вазова — нотатці про Миколу Костомарова (надрукована у «Зібранні творів» Вазова (том 18, Софія, 1957)), рецензії (1885) на 15-ту книжку «Периодическо списание» («Періодичний журнал»), дорожніх нотатках «Поза Болгарією» (газета «Денница» («Ранкова зоря», 1891)), — свідчать про те, що він добре знав головні віхи життєвого і творчого шляху Шевченка. Український переклад поезії Івана Вазова здійснив Павло Грабовський, яка опублікована у збірці «З чужого поля» в 1895 році.

Переклади українською мовою[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Вазов Іван Мінчев // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 222. — ISBN 966-692-578-8.