Східноморський шлях

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Східномо́рський шля́х (яп. 東海道, とうかいどう, МФА[toːkai̯ doː], тōкай-дō) — дорога в домодерній Японії, один з п'яти головних шляхів XVII — XIX століття. Названий за іменем Східноморського краю. Пролягав Тихоокеанським узбережжям. Сполучав політично-адміністративний центр країни — місто Едо провінції Мусасі, майбутній Токіо, — із столицею Японії Кіото. На шляху розташовувалося 53 містечка-станції. Вони зображені в серії картин Утаґави Хіросіґе «53 станції Східноморського шляху», що вважається шедевром японського мистецтва укійо-е.

Охоронявся двома аванпостами — в Хаконе і Араї. земля по яким вона проходила спочатку належали імператорському двору, його родичам. Згодом контроль надними взяли сьогуни, особливо це проявилося в період Едо. було заборонено будувати мости на річках, що перетинав цей шлях. Для цього використовували брід або пароми. навколо 53 станційбудували житлові квартали, торгівельні будинки, щопосилювало економічну значущість Східноморського шляху.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Східноморський шлях