Сігетварська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Облога Сігетвару
Johann Peter Krafft 005.jpg
46°03′02″ пн. ш. 17°47′50″ сх. д. / 46.050663000000000125° пн. ш. 17.79735399999999856° сх. д. / 46.050663000000000125; 17.79735399999999856
Дата: 6 серпня8 вересня 1566
Місце: Сігетвар, тепер Угорщина
Результат: Тактична перемога Османської імперії.
Сторони
Coat of arms of Hungary.svg Угорське королівство
CoA of the Kingdom of Croatia.svg Хорватське королівство
Ottoman flag.svg Османська імперія
Gerae-tamga.svg Кримське ханство
Молдовське князівство
Командувачі
Міклош Зріньї Соколлу Мехмед-паша
Сулейман І Пишний
Військові сили
2300 войнів, з яких близько 1600 хорвати, решта - угорці. 80-100 000 турок
12-15 000 кримських татар
7000 молдован
Втрати
Майже весь гранізон; Семеро вижили. 20-40 000 вбитими.

Сігетварська битва — маштабна битва, що виникла при осаді невеликої фортеці Сігетвар. Тривала з 6 серпня по 8 вересня 1566 року. Фортеця разтошовувалася на территорії Угорщини і належала Габсбурзькій імперії; її обороняли хорвати та угорці на чолі з баном Хорватії Міклошом Зріньї. Облогу вела армія Османської імперії під командуванням султана Сулеймана I, для якого вона стала останньою.

Раніше значимість битви оцінювалася так високо, що навіть кардинал Рішельє назвав її «Битвою, що врятувала цивілізацію».

Передумови[ред.ред. код]

На час проведення битви 71-літній Сулейман І був досвідченим воєначальником, що прийняв участь у 12-ти воєнних конфліктах, проте вже 11 років не командував армію. Через це він передав обов'язки головнокомандувача Мехмед-паші Соколлу.

Сам султан був не в змозі особисто керувати конем і був вивезений зі Стамбулу на кінній повозці. Під час осади він знаходився в наметі та отримував інформацію про стан на полі бою від візира.

Османська армія досягла Сігетварського замку 6 серпня 1566 року. Зріньї зібрав військо приблизно з 2300 воїнів ще до початку облоги; воно складався з його особистої армії, а також загонів друзів та союзників.

Облога[ред.ред. код]

Осада почалася в серпні 1566 року, захисники форту (в основному хорвати) відбивали атаки осман до вересня. Незважаючи на слабку комплектацію та явну перевагу армії Сулеймана в чисельності, підкріплення з Угорщини не надходило.

Офіційні дані стверджують, що султан Сулейман помер над ранок 7 вересня. Судячи по віку, смерть була природною, але стрес і втоми від важкої осади, безумовно, зіграли свою роль. Великий візир Соколлу Мехмед-паша вирішив не повідомляти армії про це повідомлення, щоб не послабити волю до перемоги в останні дні боротьби.

На наступний день після смерті Сулеймана пройшла остання битва. В першій половині 7-го вересня турки почали тотальну атаку, використовуючи всі засоби (у тому числі «грецький вогонь», канонаду, залповый вогонь і багато іншого). Врешті-решт остання хорватсько-угорська вежа в Сігетвару була спаленою.

Зріньї у шовковому вбранні та з золотим ключем на грудях разом з шістьма сотнями вояків рушив в густі ряди турок. Шляхетний командир, який витримував осаду протягом 36 днів, пав, вражений трьома кулями. Турки взяли форт і виграли битву. Тільки семи захисникам вдалося пробитися через турецьке розташування військ.

Незважаючи на перемогу, турецькі втрати були дуже чисельними, бойовий дух османської армії суттєво впав.

Повернення до Стамбулу[ред.ред. код]

Битва затримала тогорічний напад Османської імперії на Відень. Те що старий султан помер значило, що будь-яке прийняття серйозних рішення (як напад на Відень) повинно було бути обговорено з новим султаном; для цього візир Мехмед-паша відправився до Стамбулу, де вже зустрівся з наступником Сулеймана султаном Селімом II.

Джерела[ред.ред. код]

  • 1. Turnbull, Stephen. The Ottoman Empire 1326—1699. New York: Osprey, 2003. 57
  • 2. Stephen Turnbull. The Ottoman Empire 1326—1699. New York: Osprey, 2003. 55
  • 3. N. Sakaoğlu. Bu Mülkün Sultanları (Sultans of this Realm), Oğlak, 1999. p.140-141
  • 4. N. Sakaoğlu, Bu Mülkün Sultanları (Sultans of this Realm), Oğlak, 1999 p.141
  • 5. Turnbull, Stephen. The Ottoman Empire 1326—1699. New York: Osprey, 2003. 57

Див. також[ред.ред. код]