Угорське королівство
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Королі́вство Уго́рське (лат. Regnum Hungariae; 1000—1918) — королівство на території сучасних Угорщини, Словаччини, Хорватії і Славонії, Трансільванії, Воєводини, Закарпаття, Бургенланду, утворене Стефаном І Святим з династії Арпадів у 1000 році. У 14 столітті перейшло до Анжуйської, а з 15 століття — до Ягелонської династії. Після поразки у битві при Могачі 1526 року від військ Османської імперії втратило незалежність, ставши частиною володінь Габсбургів.
Зміст
Столиці[ред. | ред. код]
| Назва | Період |
|---|---|
| Секешфегервар | 1000–1543 |
| Естергом | 1000–1256 |
| Буда | 1256–1315 |
| Тімішоара | 1315–1323 |
| Вишеград | 1323–1408 |
| Буда | 1408–1485 |
| Відень | 1485–1490 |
| Буда | 1490–1536 (1541) |
| Ліппі (Східно-Угорське Королівство) | 1541–1542 |
| Алба-Юлія (Східно-Угорське Королівство) | 1542–1570 |
| Братислава | 1536–1784 |
| Буда | 1784–1849 |
| Дебрецен | 1849 |
| Буда | 1849–1873 |
| Будапешт | 1873–1944 |
| Дебрецен | 1944 |
| Будапешт | 1944–1946 |
Середні віки[ред. | ред. код]
Королівство Угорщина (1000–1526)[ред. | ред. код]
Князь з династії Арпадів став першим угорським королем Іштваном І Святим (Стефаном) (1000—1038 роки), що засновує християнську королівську владу. Протягом XI століття відбувався процес оформлення феодальних відносин в Угорщині. У XI-XII століттях угорські королі поширили свою владу на територію сучасних Словаччини, Трансільванії, Хорватії та Закарпаття. У першій половині XIII столітті угорська ранньосередньовічна держава досягла свого найвищого розвитку.
За підтримки візантійського імператора Бела ІІІ у 1181 запровадив в управлінні країною візантійські порядки і звичаї.
У 1241–1242 почалося Монгольське завоювання. Майже половина населення загинула під час військових дій. Половці та яси відкочували на Дунай, ці народи цілковито асимілювалися в Угорщині[2]. Монголи повернулися у 1285, а після смерті Андрія III (1290—1301) розгорілася боротьба за угорську корону. Владу здобув Карл I Роберт (Анжуйська династія Капетингів), а успадкував корону Людвік I Великий. Сигізмунд I Люксембург отримав також корону Священної Римської імперії.
1445 на з'їзді представників вищої угорської аристократії Янош Гуняді був обраний князем Трансільванії, а в 1446 реґентом Угорщини від імені малолітнього короля Ласло V. В 1448, отримавши золотий ланцюжок від папи, він повернувся на поле битви, проте програв у битві на Косовому полі через зраду сербського князя. 1458 року на льоду річки Дунай містяни і вояки оголосили про обрання короля Матвія Корвіна. Король привертав до себе вчених, діячів культури, гуманістів і освічених людей з усієї Європи, а бібліотека Корвініана стала найбільшою на континенті[3][4].
Після його смерті та за відсутності спадкоємця королем став поляк Владислав II Ягеллончик[5].
Арпади[ред. | ред. код]
Найвизначніші представники Арпадів:
- Стефан I Святий (Іштван) (997—1038) — перший король з династії Арпадів, запровадив християнство, здійснив низку реформ
- Ласло (Владислав І Святий; 1077—1095)
- Коломан I (Кальман Книжник; 1095—1116)
Роздробленість (1526–1867)[ред. | ред. код]
Турецькі війни в Європі призвели до поразки Угорщини (Битва при Могачі (1526)). Людвік II Ягеллончик загинув у битві, новим королем був обраний Януш Запольяї та одночасно Фердинанд I Габсбург. Угорщина була розділена на три частини. Королівська Угорщина опинилася під владою Габсбургів. Трансильванське князівство здобуло незалежність. У 1686 Священна ліга захопила Буду, 143-річне турецьке панування в місті скінчилося. Османська влада протрималася на угорських територіях до 1718.
Національно-визвольна війна угорського народу (1703—1711)[ред. | ред. код]
Ференц II Ракоці керував антигабсбурзькою національно-визвольною війною угорського народу у 1703—1711. Пізніше імператриця Марія-Терезія (1740-80) та імператор Йосиф II (1780-90) одночасно угорські королева й король) намагалися провести обмежені реформи в дусі «освіченого абсолютизму». Наростав рух за скасування феодальних пережитків, зокрема, кріпацтва. 3 березня 1848 на Національних зборах з промовою виступив Лайош Кошут, вимагаючи реформ, конституції та формування підзвітного парламентові уряду. 15 березня делегація угорського парламенту відправилась до Відня для передачі петиції, почалось повстання у Пешті. 18 березня король Фердинанд V пішов на поступки і призначив Лайоша Баттяні прем'єр-міністром. Збори затвердили цілий комплекс реформ. 11 квітня країна перетворилась на конституційну монархію. На основі створеної у перші дні революції національної гвардії угорський уряд почав створювати власну армію.
Австро-Угорщина (1867—1918)[ред. | ред. код]
Угорщині не вистачило міжнародного визнання, Пруссія, Велика Британія та Франція висловились за збереження єдиної Австрійської монархії. 9 травня російський імператор Микола I пообіцяв військову підтримку Францу-Йосифу I. 21 червня в Угорщину було введено російську армію, революцію було придушено. Попри це Франц Йосиф I пішов на зближення з Угорщиною. На останньому етапі австро-угорських переговорів 15 березня 1867 було підписано Австро-угорський компроміс. Було засновано Будапешт (котрий до цього існував як кілька невеликим міст[6]).
28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда. 7 липня 1914 року прем'єр-міністр Тиса Іштван заявив про необхідність збройного виступу проти Сербії. Почалася Перша світова війна. Війська, набрані в Королівстві Угорщина, присвятили небагато часу обороні власне Угорщини, за винятками Брусиловського прориву в червні 1916 року та вторгнення румунської армії у Трансільванію кількома місяцями пізніше. 11 листопада 1918 війна закінчилася програшем[7]. У жовтні-листопаді 1918 року Австро-Угорщина припинила існування.
Габсбурги[ред. | ред. код]
- Фердинанд I Габсбург (1526—1564)
- Максиміліан II Габсбург (1563—1572)
- Рудольф II (1572—1608)
- Матвій Габсбург (1608—1619)
- Фердинанд II Габсбург (1618—1625)
- Фердинанд III Габсбург (1625—1647)
- Фердинанд IV Габсбург (1647—1654)
- Леопольд I Габсбург (1655—1687)
- Йосип I Габсбург (1687—1711)
- Карл VI Габсбург (1711—1740)
Династія Габсбурзько-Лотарінгська[ред. | ред. код]
- 1740—1780 Марія Терезія
- 1780—1790 Йосип II
- 1790—1792 Леопольд II
- 1792—1804 Франц II
- 1804—1835 Франц I (Франц II, імператор Священної Римської імперії)
- 1835—1848 Фердинанд I
- 1848—1916 Франц Йосиф I
- 1916—1918 Карл I
Перехідний період (1918—1920)[ред. | ред. код]
В умовах поразки габсбурзької монархії у війні та розвалу Австро-Угорської імперії 31 жовтня 1918 року в Угорщині перемогла демократична революція, внаслідок якої країна відновила свою незалежність і була проголошена республікою (16.11.1918). Після революції на перший план виступило національно-територіальне питання, оскільки немадярські народи — румуни, серби, хорвати, словаки рішуче прагнули відокремлення. На Закарпатті угорський уряд схвалив автономне утворення — так звану, Руську Країну. Однак Всекарпатський конгрес, що відбувся у січні 1919 в Хусті, висловився за возз'єднання Закарпаття з Українською Народною Республікою. Одночасно на Рахівщині та Мармарощині утворилася Гуцульська республіка. У 1919-20 у Будапешті перебували українські дипломатичні місії: УНР (голова М. Ґалаґан) і ЗУНР (гол. Я.Біберович).
Наступна революція 21 березня 1919, скасувала Угорську Демократичну Республіку, а Бела Кун проголосив недовготривалу Угорську Радянську Республіку. 16 квітня 1919 Радянський уряд Угорської Радянської республіки почав війну проти Румунії. 4 серпня румунська армія взяла Будапешт і повалила уряд Бели Куна. Після ліквідації комуністичної влади було встановлено диктатуру Міклоша Горті.
Королівство Угорщина (1920—1946)[ред. | ред. код]
Мілоша Горті було призначено регентом з фактично необмеженою владою при королі Карлі I. Сподіваючись, що гітлерівський уряд допоможе повернути втрачені території, гортистський режим пішов на встановлення союзницьких відносин з нацистською Німеччиною. Горті був регентом до 16 жовтня 1944 року, проте Угорщина залишалася парламентською демократією.
Перший Віденський арбітраж у 1938 році дозволив Угорщині, після проголошення незалежності Словаччини 14 березня 1939 року, почати окупацію частини Підкарпатської Русі. Від Чехословаччини були відокремлені та передані Угорщині південна частина Підкарпатської Русі (Карпатської України) і райони південної Словаччини, населені переважно угорцями. Словацька республіка тактично програла Словацько-угорську війну. Другий Віденський арбітраж у 1940 закріпив угорську владу у Північній Трансільванії. У 1941 році угорська армія взяла участь у вторгненні в Югославії (Операція «Ауфмарш 25»). 22 червня 1941 Німеччина напала на Радянський Союз в рамках операції Барбаросса. Угорщина розпочала відлік війни проти СРСР. Серед найуспішніших операцій — битва під Уманню[8].
Країна виявилася майже цілковито зруйнованою[9][10]. 13 січня 1945 Будапештом та центральними районами Угорщини оволоділи війська РСЧА. Паризькі мирні договори (1947) скасували збільшення територій Угорщини за рахунок Чехословаччини та Румунії.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Adeleye, Gabriel G. (1999). World Dictionary of Foreign Expressions. Ed. Thomas J. Sienkewicz and James T. McDonough, Jr. Wauconda, IL: Bolchazy-Carducci Publishers, Inc. ISBN 0-86516-422-3.
- ↑ cs. National and historical symbols of Hungary. Nemzetijelkepek.hu. Процитовано 20 September 2009.
- ↑ Hungary – Britannica Online Encyclopedia. Britannica.com. Процитовано 21 November 2008.
- ↑ Hungary – The Bibliotheca Corviniana Collection: UNESCO-CI. Portal.unesco.org. Архів оригіналу за 18 березень 2008. Процитовано 21 November 2008.
- ↑ A Country Study: Hungary. Geography.about.com. Архів оригіналу за 8 липень 2012. Процитовано 20 September 2009.
- ↑ Kinga Frojimovics, Géza Komoróczy, Jewish Budapest: monuments, rites, history, Central European University Press, 1999 p.67 Google Books
- ↑ François Bugnion, International Committee of the Red Cross, The International Committee of the Red Cross and the protection of war victims, Macmillan Education, 2003 Google Books
- ↑ J. Lee Ready (1995), World War Two. Nation by Nation, London, Cassell, page 130. ISBN 1-85409-290-1
- ↑ Prauser, Steffen; Rees, Arfon (December 2004). The Expulsion of 'German' Communities from Eastern Europe at the end of the Second World War. EUI Working Paper HEC No. 2004/1. San Domenico, Florence: European University Institute. Процитовано 5 August 2013.
- ↑ Tibor Cseres: Serbian vendetta in Bacska
Джерела[ред. | ред. код]
- Engel, Pál. The Realm of St Stephen: A History of Medieval Hungary, 895-1526. (2001).
- Frucht, Richard. Encyclopedia of Eastern Europe: From the Congress of Vienna to the Fall of Communism (2000) online edition
- Hoensch, Jörg K., and Kim Traynor. A History of Modern Hungary, 1867–1994 (1996) online edition
- Hanak, Peter et al. A History of Hungary (1994)
- Kontler, Laszlo. A History of Hungary (2006) excerpt and text search
- Molnár, Miklós, and Anna Magyar. A Concise History of Hungary (2001) excerpt and text search
- Palffy, Geza. The Kingdom of Hungary and the Habsburg Monarchy in the Sixteenth Century (East European Monographs, distributed by Columbia University Press, 2010) 406 pages; Covers the period after the battle of Mohacs in 1526 when the Kingdom of Hungary was partitioned in three, with one segment going to the Habsburgs.
.svg){kind=small}
|
