Тадеуш Пика
| Тадеуш Пика пол. Tadeusz Pyka | |
| Народження: |
17 травня 1930[1] Пекари-Шльонські, Сілезьке воєводство |
|---|---|
| Смерть: |
23 травня 2009[2][1] (79 років) Катовиці, Республіка Польща |
| Країна: | Республіка Польща |
| Партія: | Польська об'єднана робітнича партія |
| Нагороди: |        |
Тадеуш Гіацинт Пика (пол. Tadeusz Hiacynt Pyka; 17 травня 1930, Пекари-Шльонські — 23 травня 2009, Катовиці) — політик Польської Народної Республіки, віцепрем'єр ПНР у 1975—1980 роках, кандидат у члени Політбюро ЦК ПОРП у 1980 році. Зміщений з усіх посад і виключений з ПОРП після провалу спроби зупинити страйковий рух у серпні 1980 року. Ізольований при воєнному стані 1981—1983 років.
Номенклатурна кар'єра[ред. | ред. код]
За освітою інженер-металург. У 1951—1955 роках працював на металургійному комбінаті Гута Катовиці. Потім перейшов у партійний апарат. У 1955—1964 роках обіймав секретарські посади у воєводському комітеті ПОРП, опікувався металургією, потім регіональною економікою загалом. У 1964—1967 роках — перший секретар міського комітету ПОРП у Битомі. У 1967—1974 роках — другий секретар воєводського комітету у Катовицях[3].
У 1974 році отримав призначення в апарат ЦК ПОРП. У жовтні 1975 році призначений заступником голови Ради міністрів ПНР. Опікувався промисловістю, провадив курс адміністративної централізації на кшталт партійних установок. З лютого 1980 року — кандидат у члени Політбюро ЦК ПОРП. Підкреслював свою особисту відданість першому секретарю Едвардові Гереку, позиціювався як його «молодший соратник».
У 1972—1980 роках був депутатом сейму від ПОРП[4].
Провал у Гданську[ред. | ред. код]
14 серпня 1980 року розпочався страйк на Гданській корабельні, що започаткував рух Солідарність. 16 серпня 1980 року у Гданську створили Міжзаводський страйковий комітет (MKS). Уряд ПНР направив у Гданськ повноважну комісію для переговорів з робітниками-страйкарями робітниками (у цьому полягала відмінність політики Едварда Герека від політики Владислава Гомулки, який у грудні 1970 року віддав наказ про військове придушення протестів). Керівництво комісії доручили Пиці як куратору промисловості.
Пика зовсім недавно став кандидатом у члени Політбюро і прагнув показати себе як сильний політик. Він зайняв жорстку позицію, оголосив страйк незаконним, відмовився визнавати MKS, допустив особисті випади на адресу Анни Валентинович, Леха Валенси й Анджея Гвязди[5]. Такі виступи призвели до граничного загострення ситуації, що викликало сильне невдоволення Герека.
21 серпня 1980 року Пику відкликали з Гданська[6], 24 серпня 1980 року — зміщений з посади віцепрем'єра. Його функції у Гданську та Варшаві прийняв віцепрем'єр Мечислав Ягельський[7], який займав більш гнучку та компромісну позицію. Внаслідок переговорів комісії Ягельського з MKS уклали Гданські угоди, які легалізували незалежні профспілки.
Покарання за провал[ред. | ред. код]
На IX з'їзді ПОРП у липні 1981 року його вивели зі складу ЦК і незабаром виключили з партії. Після введення воєнного стану 13 грудня 1981 року його піддали ізоляції — фактично взяли під арешт — у складі групи колишніх партійно-державних керівників, на яких поклали відповідальність за «кризові явища»[8] (серед ізольованих були також Едвард Герек й очільники уряду, заступником яких був Пика — Пйотр Ярошевич і Едвард Бабюх).
Звільнений після зупинення дії воєнного стану наприкінці 1982 року. У ПОРП відновлено не було, до участі у політиці не допускалося.
У 1960—1970-х роках отримав низку нагород ПНР — орден Відродження Польщі 4 ступеня, золотий і срібний Хрест Заслуги[9], орден Будівельників Народної Польщі[10][11], орден «Прапор Праці» 2 ступеня. Позбавлений всіх нагород після виключення з партії.
Останні роки[ред. | ред. код]
В останні роки існування ПНР жив у Катовицях і працював у Сілезькій школі економіки, професором якої був[12].
Помер наприкінці травня 2009 року у віці 79 років.
Його політична доля відобразила глибоку кризу ПОРП початку 1980-х років і політичні метання партійно-державного керівництва ПНР.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б https://bs.sejm.gov.pl/F?func=find-acc&acc_sequence=000013611&find_code=SYS&local_base=ARS10
- ↑ http://www.gwsh.pl/wyd_npyka.php
- ↑ Dane osoby z katalogu kierowniczych stanowisk partyjnych i państwowych b. PRL. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ Parlamentarzyści - Pełny opis rekordu. bs.sejm.gov.pl. Процитовано 21 березня 2024.
- ↑ Hunter, Richard J.; Leo V. Ryan. From Autarchy to Market: Polish Economics and Politics 1945—1995.
- ↑ ФЕНОМЕН СОЛИДАРНОСТИ. Дневник Свободы номер 8. 21 августа (четверг). Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 13 жовтня 2014.
- ↑ Hunter, Richard J.; Leo V. Ryan (1998). From Autarchy to Market: Polish Economics and Politics 1945-1995. с. 48. ISBN 9780275962197.
- ↑ Дело и люди Августа. Архів оригіналу за 31 серпня 2017. Процитовано 31 січня 2017.
- ↑ Lista odznaczonych, «Trybuna Robotnicza», nr 170, 20 lipca 1964, s. 2.
- ↑ Lista osób odznaczonych w Belwederze. „Nowiny”, s. 2, Nr 159 z 23 lipca 1980.
- ↑ «Dziennik Polski», r. XXXVI, nr 159 (11 215), s. 2.
- ↑ Przegląd, Tygodnig. Oni bali się nas, a my ich. Процитовано 30 листопада 2008.
Посилання[ред. | ред. код]
|
- Народились 17 травня
- Народились 1930
- Уродженці Сілезького воєводства
- Померли 23 травня
- Померли 2009
- Померли в Катовицях
- Члени ПОРП
- Кавалери ордена Прапор Праці 2 ступеня
- Кавалери ордена «Будівельників Народної Польщі»
- Кавалери Золотого Хреста Заслуг
- Кавалери Срібного Хреста Заслуг
- Кавалери Офіцерського хреста ордена Відродження Польщі
- Кавалери Лицарського хреста ордена Відродження Польщі
- Нагороджені медаллю «10-річчя Народної Польщі»
- Польські економісти
- Віцепрем'єр-міністри Польщі
- Депутати Сейму Польщі