Перейти до вмісту

Такахе південний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Такахе.
?Такахе південний

Охоронний статус

Під загрозою зникнення (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Царство:Тварини (Animalia)
Тип:Хордові (Chordata)
Клас:Птахи (Aves)
Ряд:Журавлеподібні (Gruiformes)
Родина:Пастушкові (Rallidae)
Рід:Султанка (Porphyrio)
Вид:Такахе південний
Біноміальна назва
Porphyrio hochstetteri
A. B. Meyer, 1883
Ареал виду (включно з заповідниками)
Ареал виду (включно з заповідниками)
Синоніми
Notornis mantelli Mantell, 1847
Porphyrio mantelli hochstetteri
Посилання
Вікісховище:Porphyrio hochstetteri
Віківиди:Porphyrio hochstetteri
EOL:264283
ITIS:707814
МСОП:106002929
NCBI:439704
Fossilworks:372510

Такахе південний[2] (Porphyrio hochstetteri) — нелітаючий рідкісний птах, якого вважали вимерлим з 1898 до 1948 року. Поширений у горах Південного острова Нової Зеландії, поблизу озера Те-Анау. Належить до родини Пастушкових. У Міжнародній Червоній книзі отримав статус виду, якому загрожує небезпека зникнення (категорія EN ).

Зовнішній вигляд

[ред. | ред. код]

Зовні дуже нагадує султанку, яка трапляється на півдні Європи, але значно більша (завбільшки з домашню гуску). Зріс сягає 63 см, маса 1,8-4,2 кг[3]. Будова крила нормальна, але м'язи киля та грудини недорозвинені, тому птах не літає. Забарвлення оперення коливається від темно-синього на голові, шиї та грудях, до оливково-зеленого та блакитного на спині та крилах. Дзьоб яскраво-червоний, великий, важкий. Він переходить у лобний щиток. Ноги великі, червоні, з великими розчепіреними пальцями, що закінчуються кігтями. Курчата пухнасті й чорні[4].

Поведінка

[ред. | ред. код]

Переважним середовищем існування такахе є альпійські луки[5]. Птахи часто спілкуються серією повільних, глибоких воркувань. Якщо вони налякані, вони випускають глибокий, вібруючий звук[4]. Такахе швидко бігають. Харчуються рослинами: листям, паростками, насінням[3].

Такахе моногамні, пари залишаються разом від 12 років до, ймовірно, всього життя. Птахи будують громіздке гніздо під кущами, куди відкладають від одного до трьох яєць[6]. Яйця висиджують обоє батьків впродовж 30 днів. Пташенят вигодовують виригнутою напів перетравленою їжею. Стають самостійними після 12-ти тижнів[3]. Рівень виживання пташенят становить від 25% до 80%, залежно від місця розташування[6]. Такахе живуть до 18 років у дикій природі та до 22 років у заповідниках[3].

Історія

[ред. | ред. код]

Такахе була поширена по всій території Нової Зеландії. На Північному острові птаха називали мого, на Південному — такахе. Маорі полювали на такахе через їхнє оперення та м'ясо[3].

Вчені, які вивчали природу Нової Зеландії, спочатку збирали усні повідомлення про дивного птаха, але оскільки речові докази існування такахе не збереглися, вони вирішили, що птах — міфічна істота з маорійських сказань.

Проте в 1847 році Волтер Ментел випадково придбав у селі на Північному острові череп, грудну кістку й інші частини скелета невідомого великого птаха. Як з'ясувалося, кістки належали крилатому, але нелітаючому птаху, якого латиною назвали на честь Ментела — Notornis mantelli, тобто — «Чудовий птах Ментела».

Через два роки після знахідки Ментела група мисливців на тюленів помітила сліди чималого птаха. Пішовши по сліду, вони виявили великого птаха з красивим оперенням. Однак через кілька днів після відлову птаха вони, не знаючи, що з ним робити, вбили його та з'їли, після чого визнали його м'ясо смачним. Шкура птаха з оперенням залишилася і потрапила до рук Волтера Ментела[7].

Пізніше було впіймано ще одного птаха, цього разу його повний скелет передали в Лондон, де кістяк дослідили. У результаті вчені знайшли в ньому деякі відмінності від найпершого зразка, здобутого Ментелом у 1847 році. Вони зробили висновок, що на Північному і Південному островах Нової Зеландії трапляються два види такахе. Другий вид назвали Notornis hochstetteri на честь відомого австрійського дослідника Австралії та Нової Зеландії професора Гохштетера.

Одного птаха спіймав мисливський собака на східному березі озера Те-Анау в 1879 році. Його купив нинішній Державний музей зоології в Дрездені за 105 фунтів стерлінгів. Опудало такахе було знищене під час бомбардування Дрездена в Другу світову війну[8]. Інший такахе був спійманий іншим собакою, також на березі озера Те-Анау, 7 серпня 1898 року. Власник собаки, інспектор Джек Росс, намагався врятувати самку такахе, але вона загинула, і він доставив її куратору Вільяму Бенгему в музей Отаго[9][10]. Протягом багатьох років це був єдиний доступний для вивчення екземпляр такахе[9].

Як згодом вважали, останню особину такахе спіймали в 1898 році, після чого вид було занесено в переліки вимерлих тварин. Після 1898 року мисливці та поселенці продовжували повідомляти про спостереження великих синьо-зелених птахів завбільшки з гусака, але спіймати їх не вдавалося[11].

Відкриття

[ред. | ред. код]

У квітні 1948 року експедиція лікаря та натураліста-аматора Джефрі Орбела в лісах Те-Анау виявила двох такахе[9]. Спершу зоологи не повірили повідомленням про відкриття живих такахе. 20 листопада Орбелл і його товариші повернулися до озера. Двох птахів спіймали, сфотографували, закільцювали і відпустили на волю[11]. Через рік доктор Орбел знайшов гнізда такахе. Дослідивши 30 гнізд, він дійшов висновку, що пара такахе виховує в рік тільки одне пташеня.

Уряд Нової Зеландії оголосив заповідником місця оселення такахе. Сучасний заповідник поблизу озера Те-Анау має площу в 160 000 гектарів.

У 1982 році популяція такахе скоротилася до 118 особин через конкуренцію з фіордськими оленями. Природоохоронці помітили загрозу, яку становлять олені для виживання такахе, і оленів стали відстрілювати з вертольота[12]. У 1985 відкрили селекційний центр поблизу Те-Анау[13]. Яйця збирали вручну та відправляли до інкубатора. Співробітники використовували ручні ляльки, які відтворювали звуки дзвінків дорослих під час годування та спілкування з пташенятами. Склопластикові копії дорослих птахів також розмістили в місцях, де спали пташенята. Після 2011 року ці методи не використовувалися[14].

Станом на 2023 рік популяція такахе становила близько 500 особин[15].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Такахе зображено на монеті номіналом в 1 Новозеландський долар, випущеній в обіг 1982 року.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ BirdLife International (2020). Porphyrio hochstetteri: інформація на сайті МСОП (версія 2023.1) (англ.) 24 грудня 2023
  2. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. ↑ а б в г д South and North Island Takahē | DinoAnimals.com. dinoanimals.com (амер.). 20 березня 2023. Процитовано 19 квітня 2025.
  4. ↑ а б Takahē. www.visitzealandia.com. Процитовано 19 квітня 2025.
  5. ↑ Mills, J. A.; Lavers, R. B.; Lee, W. G. (1984). The Takahe — a Relict of the Pleistocene Grassland Avifauna of New Zealand. New Zealand Journal of Ecology. 7: 57—70. ISSN 0110-6465.
  6. ↑ а б Takahē and the Takahē Recovery Programme Fact Sheet, 2018–2019 (PDF). Department of Conservation. 2019. с. 1. Архів (PDF) оригіналу за 6 липня 2020. Процитовано 4 липня 2020.
  7. ↑ Mantell, Gideon Algernon (1852-03). V. Notice of the Discovery by Mr. W alter M antell in the Middle Island of New Zealand, of a Living Specimen of the N otornis , a Bird of the Rail Family, allied to Brachypteryx, and hitherto unknown to Naturalists except in a Fossil State . The Transactions of the Zoological Society of London (англ.). 4 (2): 69—72. doi:10.1111/j.1469-7998.1862.tb08048.x. ISSN 0084-5620.
  8. ↑ Lee, William G.; Jamieson, Ian G., ред. (2001). The takahe: fifty years of conservation management and research. Dunedin: University of Otago Press. с. 18-22. ISBN 978-1-877276-01-9.
  9. ↑ а б в Rare in all its forms. Otago Daily Times Online News (англ.). 10 листопада 2014. Процитовано 19 квітня 2025.
  10. ↑ Chronicling America - The Library of Congress. chroniclingamerica.loc.gov. Процитовано 19 квітня 2025.
  11. ↑ а б Takahe - the bird that came back from the dead. New Zealand Geographic (новозел. англ.). Процитовано 19 квітня 2025.
  12. ↑ C Wickes, Crouchley D., Maxwell J. Takahe (Porphyrio hochstetteri) recovery plan: 2007-2012 // Threatened species recovery plan series — Department of Conservation, 2009. — Vol. 61. — P. 58. — ISSN 1170-3806; 1178-0169
  13. ↑ Stuff. www.stuff.co.nz. Процитовано 19 квітня 2025.
  14. ↑ Takahē conservation efforts. Science Learning Hub (англ.). Процитовано 19 квітня 2025.
  15. ↑ McClure, Tess (28 серпня 2023). Prehistoric bird once thought extinct returns to New Zealand wild. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 19 квітня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]


Птах Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Такахе_південний&oldid=45895538