Даксхунд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Даксхунд
нім. Dachshund right-center
20080821 Федя на природі.JPG
Походження Німеччина
Характеристики
Висота Стандартний: від 35 см
Мініатюрний: 30—35 см
Кролячий: до 30 см
Вага Стандартний: 7-11 кг
Мініатюрний: 3-4 кг
Кролячий: 2,5-3 кг
Класифікація МКФ:
FCI 148
Стандарти породи
FCI [4 стандарт]
Пес свійський (Canis familiaris)
Цуценята довгошерстої такси

Даксхунд (нім. Dachshund — «борсучий собака») — порода мисливських норних собак; вирізняється короткими лапами і довгим тулубом.[ред.ред. код]

Походження даксхундів[ред.ред. код]

Даксхунд походить від гончих, проте нині, в європейському стандарті породи FCI (Міжнародної кінологічної федерації) такс виділено в самостійну, окрему від гончих, IV групу. Втім, британці продовжують зараховувати даксхундів до гончаків.

Коли саме виникла порода, невідомо. Можливо, ще в Давньому Єгипті існували собаки, подібні до даксхундів, на що вказують зображення XXVIII-XXIII ст. до н. е. коротконогих мисливських псів. У давньогрецьких істориків, — зокрема, Ксенофонта та Аріана, — також фігурують описи коротконогих гончаків.

Цілеспрямованим розведенням даксхундів, подібних до сучасних, почали займатися у Великій Британії та Німеччині з середини XIX століття. Зокрема, в Німеччині, піонером селекції даксхундів став у 1860 р. Вільгельм фон Даакс. Перший стандарт породи було прийнято в Німеччині у 1879 році, а в 1888 засновано Німецький Текель-клуб (Teckel — народна назва такси в Німеччині).

Опис породи[ред.ред. код]

Стандарти породи в усіх країнах приблизно однакові і мають незначні розрізнення стосовно забарвлення та вагових нормативів. В Європі прийнято стандарт FCI, Велика Британія та США мають свої нормативи.

Згідно зі стандартом породи, даксхунд — приземкуватий, розтягнутий, але з компактним тулубом собака, з міцним кістяком та рельєфною, «сухою» мускулатурою.

Ноги короткі, причому передні зазвичай масивніші й більш розвинуті, ніж задні (особливо у псів), що пов'язано з призначенням даксхунда для роботи в норі. Між пальцями є перетинки. Груди широкі, м'язисті. Лінія спини пряма, випуклий поперек, вигнутий дугою хребет або запала спина вважаються недоліками.

Морда видовжена, з сухою, тонкою носовою кісткою, з якомога менш вираженим стопом (перехід від лоба до спинки носа). Спинка носа має бути прямою, злегка вигнутою, горбинка вважається ознакою аристократизму, чистоти породи. Вуха великі, широкі, овальної форми, передній край вуха має бути прилеглим до вилиці; коли собака нашорошений, зовнішня площина вух має стояти перпендикулярно до морди. Зуби великі, зубна система дуже розвинута, з огляду на невеликий розмір собаки.

Рухи даксхунда мають бути граційними та вправними, незважаючи на її приземкуватість, собака не має справляти враження вайлуватої тварини.

У даксхундів добре виражено статевий диморфізм (суки фізіологічно та психологічно відрізняються від псів — зазвичай менші, з тоншим кістяком тощо).

Характер дружній, життєрадісний. Темперамент активний, але врівноважений; злість вважається пороком. Власники такс відзначають дві характерні риси цих собак: впертість у поєднанні з кмітливістю.

Даксхунди розуміють до 500 слів.

Різновиди даксхундів[ред.ред. код]

Європейські стандарти поділяють даксхундів за розміром на

  • стандартних (6,6-9 кг, об'єм грудної клітки — від 35 см)
  • карликових (до 4 кг, грудна клітка не більше 35 см)
  • кролячих (до 3,5 кг, грудна клітка — до 30 см).

Класифікація, прийнята в США та Великій Британії, поділяє даксхундів лише на два типи:

  • стандартні (9-12 кг за британським стандартом, 7,2-14 кг за американським стандартом)
  • мініатюрні (4-5 кг).

Мініатюрних (карликових і кролячих) даксхундів було виведено завдяки вливанню крові той пінчерів. Вважається, що з цим походженням пов'язано поширений у мініатюрних даксхундів недолік — булькаті очі.

За типом шерсті даксхунди поділяються на

  • гладкошерстих
  • довгошерстих
  • жорсткошерстих.

Гладкошерстий даксхунд є висхідною формою породи. Довгошерстих даксхундів було виведено за допомогою схрещування гладкошерстих даксхундів, гончаків, спаніелів і навіть пуделів. Жорсткошерстих вивели за допомогою вливання крові жорсткошерстих тер'єрів або пінчерів.

За забарвленням даксхунди поділяються на

  • однокольорових (рудий колір з варіаціями від світло-пісочного до темного дерева, а також муар),
  • двокольорових (чорний з рудими або кремовими підпалами, колір кави з підпалами, блакитний, ізабелла, кабанячий — суміш волос різного кольору тощо)
  • плямистих (мармурових). Чорний колір без підпалів вважається дискваліфікуючою ознакою.

В різних країнах стандарти і практика розведення по-різному ставляться до схрещування відмінних за розмірами та типом шерсті собак. Міжнародний стандарт дозволяє спарювання лише в межах одного різновиду. Забороняється спарювати двох даксхундів мармурового забарвлення: народжуються нащадки з генотипом ММ (подвійний ген «мерль»), що може призвести до спадкової сліпоти і глухоти.

Полювання з даксхундом[ред.ред. код]

Назва породи («борсучий собака») свідчить, що даксхунда було виведено в першу чергу для полювання на борсука і лисицю. Даксхунда запускають у нору, де переховується звір, і завданням собаки є знайти звіра, загнати його в глухий кут і повідомити людину про його місцезнаходження. Для того, щоб її гавкіт було чути під землею, даксхунд має гучний та низький голос. Коли мисливці за цим гавкотом визначали місцезнаходження звіра, то розкривали нору.

Для того, щоб підготувати собаку для полювання, або просто для збереження його мисливських якостей для прийдешніх поколінь, пса водять на притравлювання у штучних норах.

Даксхунд як собака-компаньйон[ред.ред. код]

Протягом десятиліть даксхунди залишаються серед десяти найпопулярніших порід. Це зумовлено багатьма чинниками. Не останню роль відіграє невеликий розмір даксхунда. Порівняно з іншими мисливськими собаками, у даксхундів майже відсутній характерний собачий запах, що робить їх дуже зручними для утримання в кімнаті. Крім того, розмаїття забарвлень, розмірів та типів шерсті створює можливість додаткового вибору всередині породи.

Даксхунд має міцне здоров'я, не схильний до алергій і хвороб кишківника, проте має головну слабину — видовжений хребет, потенційно вразливий до травм. Крім того, даксхунди надзвичайно люблять поїсти і тому схильні до ожиріння.

Даксхунд вважається однією з найрозумніших собак, але його інтелект специфічного ґатунку. Працюючи в норі, сам на сам із лисицею або борсуком, даксхунд зобов'язаний бути незалежним від людини та здатним самостійно приймати рішення. Тому даксхунди часто дозволяють собі самоправство та неслухняність у побуті. Аби ефективно видресирувати собаку, потрібно зважати на те, що даксхунд — не автомат з виконання команд, а автономний індивід зі своїм поглядом на те, що є доцільним.

Втім, через те, що даксхундів зараз розводять здебільшого як декоративних собак, їхній характер протягом поколінь починає змінюватися в бік більшої залежності від господаря, поступливості, послаблення мисливського інстинкту.

Джерело

Література[ред.ред. код]

  • Муромцева М. А. Таксы. История. Экстерьер. Стандарты. Испытания. М.: ООО «Аквариум-Принт», 2007. — 624 с.
  • Такса/Сост. Л. А. Малышев, И. А. Фролова. М.: Колос,1993. — 127 с.


Маленькі породи собак

Бівер-йоркширський тер'єр ·  Вест хайленд вайт тер'єр ·  Вольпін італійсько ·  Йоркширський тер'єр ·  Китайський чубатий собака ·  Лхаський апсо ·  Мальтійська болонка ·  Мопс ·  Пекінес ·  Такса ·  Той-тер'єр ·  Чихуахуа ·  Ши-тцу