Тарновський Василь Васильович (старший)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тарновський Василь Васильович
Народився14 (26) червня 1810
Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер4 (16) грудня 1866 (56 років)
ПохованняЗвіринецьке кладовище
Країна Російська імперія
Діяльністьетнолог
Alma materЮридичний факультет Московського державного університетуd
ДітиТарновський Василь Васильович
Нагороди
орден Святого Володимира III ступеня орден Святої Анни II ступеня

Васи́ль Васи́льович Тарно́вський (старший) (14 (26) червня 1810(18100626), Антонівка — 4 (16) грудня 1866) — український етнограф, історик права, громадський діяч.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 26 червня 1810 року в селі Антонівка Пирятинського повіту Полтавської губернії. Початкову освіту отримав від свого батька, згодом навчався в Ніжинському Ліцеї кн. Безбородька (разом із М. Гоголем), а в 1832 році закінчив юридичний факультет Московського університету. Викладав у Житомирській гімназії. М. В. Гоголь рекомендував його ректору Київського імператорського університету Св. Володимира М. О. Максимовичу професором російської словесності, хоча той викладав у гімназії історію.

Друг М. Гоголя, Т. Шевченка, М. Костомарова й П. Куліша, був близький до Кирило-Мефодіївського братства.

Під час арешту й слідства над Шевченком родина Тарновських переховувала в себе його вірші. Після звільнення поета із заслання, щоб підтримати його матеріально й морально, Василь Тарновський придбав сімнадцять малюнків Шевченка, розпочавши тим самим колекціонування творчої спадщини поета.

Вивчав сучасний і минулий стан та побут українського селянства; автор статей «Юридический быт Малороссии» («Юридические Записки», 1842, ч. 2), «О делимости семейств в Малороссии» («Труды Комиссии для описання губерний Киевского учебного округа», 1853).

Переконаний противник кріпацтва, брав активну участь у підготовці селянської реформи.

Був членом Полтавської й Чернігівської земської управи. 18581859 рр. — депутат від уряду в Чернігівському губернському комітеті «для устройства и улучшения быта помещичьих крестьян».

1860 — член-експерт редакційних комісій у Петербурзі, які готували проєкт реформи. За особливі заслуги в підготовці селянської реформи нагороджений Золотою медаллю на Олександрівській стрічці (1861), орденами Св. Анни 2-го ст. (1861) та Св. Володимира 3-го ст. (1864) та бронзовою медаллю на «Пам'ять звільнення селян».

Діставши 1854 року в спадщину великі маєтки бездітного дядька Григорія Степановича Тарновського на Чернігівщині, серед яких був чудовий маєток у селі Качанівці, став меценатом української культури, допоміг видати «Записки о Южной Руси» і «Чорну Раду» П.Куліша.

Помер В. В. Тарновський раптово, після бурхливого засідання земства, похований у своєму маєтку Качанівці в церкві Св. Георгія Хозевіта. У шлюбі з Людмилою Володимирівною Юзефович (1813—1898) виховав двох синів: Василя (1838—1899) та Володимира (1840—1921) й доньку Софію (1847—1899).

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]