Максимович Михайло Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максимович Михайло Олександрович
Максимович Михайло.2.jpg
Дата народження 3 (15) вересня 1804(1804-09-15)
Місце народження Тимківщина, Полтавська губернія, Російська імперія, тепер Богуславець, Черкаська область, Україна
Дата смерті 10 (22) листопада 1873(1873-11-22) (69 років)
Місце смерті хутор Михайлова Гора біля с. Прохорівки, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Національність українець
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Мова творів українська, російська
Рід діяльності поет, історик, філолог, етнограф, ректор
Жанр етнографія

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Максимо́вич Миха́йло Олекса́ндрович (3 [15] вересня 1804(18040915), хутір Тимківщина, Полтавська губернія, Російська імперія — 10 [22] листопада 1873, хутор Михайлова Гора біля с. Прохорівки, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія) — видатний український вчений-енциклопедист, фольклорист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет зі старшинського козацького роду Полтавщини, перший ректор університету Св. Володимира. Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця.

Біографія[ред.ред. код]

Народився на хуторі Тимківщина (тепер у складі села Богуславець, Черкаська область, Україна) у сім'ї Олександра Максимовича (1773—1834) сільського судді.

У 1819 році закінчив Новгород-Сіверську гімназію.

1823 року закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний). Залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку.

1833 року одержав учений ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету.

1834 року у відкритому тоді університеті Св. Володимира Максимович дістав професуру російської словесності й був обраний його першим ректором.

Через поганий стан здоров'я 1845 року пішов у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля села Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер.

Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності.

Живучи на Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв'язки з Тарасом Шевченком, Петром Гулаком-Артемовським, Євгеном Гребінкою, Миколою Костомаровим, Михайлом Щепкіним, Адамом Міцкевичем та іншими визначними діячами науки й культури.

Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств), лише під кінець життя (1871 року) його обрано членом-кореспондентом Російської Академії Наук з відділу російської мови та словесності.

Доробок[ред.ред. код]

Портрет Максимовича виконаний Т. Г. Шевченком

Максимович був справжнім ученим-енциклопедистом, і то дуже широкого діапазону — від ботаніки до історії. Його наукові праці в царині природознавства, опубліковані у 1820-х— на початку 1830-х років, не лише стояли на рівні тогочасної науки, але й прокладали для неї методологічні шляхи.

Як фольклорист 1827 року Максимович видав у Москві «рос. Малороссийские песни», 1834 року — «Украинские народные песни» (третя збірка «Сборник украинских песен», ч. 1 вийшла вже в Києві 1849 року). Передмова Максимовича до видання 1827 року була «свого роду літературним маніфестом, повним ентузіазму до народної української поезії» (Д. Дорошенко). Фольклорні видання Максимовича мали величезний вплив на українську фольклористику (також в Устилузі). Вони викликали інтерес до українського фольклору не лише серед інших слов'янських народів (зокрема, росіян, поляків, чехів), а навіть в Англії й Америці.

Як мовознавець Максимович опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов (1838, 1845 і 1850), в яких широко користувався даними з української мови. У дискусії з М. Погодіним і П. Лавровським Максимович обстоював «старобутність» української мови. Максимович був автором етимологічного правопису «максимовчівки». Як літературознавець Максимович вивчав «Слово о полку Ігоревім», яке переклав українською мовою. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток Київської Русі — «Руської Правди», «Повісті минулих літ». Був автором праці «рос. История древней русской словесности» (1839), про козацькі літописи, зокрема Грабянки тощо. Крім того, Максимович перекладав псалми українською мовою та написав низку віршів, у тому числі «Ой, як дуже за тобою тужила Вкраїна», присвячений Т. Шевченкові.

Місце поховання

В історичних (як і в фольклорно-етнографічних) творах Максимович був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності. Він обстоював генетичний зв'язок між княжою та козацько-гетьманською добами в історії України, яким він присвятив багато розвідок, статей, критичних заміток про джерела, літературу тощо. У статті «рос. О мнимом запустении Украины» (1857) та «рос. Письма» до М. Погодіна, Максимович довів безпідставність його гіпотези про «великоруське» населення Київщини за княжої доби. Численні праці Максимовича з історії княжої України, Києва та його пам'яток (зокрема, «Очерк Киева», 1847; «рос. Письма о Киеве к М. Погодину», 1871 та ін.), з історії козаччини, гетьманщини й гайдамаччини (розвідки про гетьмана П. Сагайдачного, «рос. История письма о казаках приднепровских», 1863—1865), «рос. Письма о Б.Хмельницком», 1859, «рос. Бубновская сотня», 1848—1849, про Гайдамаччину й Коліївщину тощо, мали особливе значення для дальшого розвитку української історіографії. У 1830—1834 роках видав три випуски альманаху «Денница». У 1840 і 1841 році в Києві та 1850 року в Москві видав історичний альманах «Киевлянин». У 1859 та 1864 роках у Москві видав альманах «Украинец».

Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу («рос. Украинские стрелы древнейших времен», 1868).

Наукові праці Максимовича в галузі природознавства («Про системи рослинного царства», 1827; «Основи ботаніки», тт. 1-2, 1828—1831; «Роздуми про природу», 1831) дають підстави вважати вченого одним з основоположників вітчизняної ботаніки.

Твори[ред.ред. код]

Праці природничого характеру

  • «рос. Главные основания зоологии»,
  • «рос. Систематика растений»,
  • «рос. Ботаника».
  • Видав у Москві збірку «рос. Сборник малороссійських пісень»

Його «Курс математики» був основним підручником кілька десятиліть в усій Російській імперії.

Ушанування пам'яті[ред.ред. код]

Докладніше у статті Вулиця Михайла Максимовича

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]