Максимович Михайло Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Максимович.

Максимович Михайло Олександрович
Народився	3 (15) вересня 1804(1804-09-15) с. Тимківщина, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	10 (22) листопада 1873(1873-11-22) (69 років) х. Михайлова Гора, Полтавська губернія, Російська імперія
Підданство	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	поет, історик, філолог, етнограф, ректор, професор
Сфера роботи	ботаніка
Alma mater	фізико-математичний факультет Московського університетуd
Заклад	Імператорський університет Святого Володимира і МДУ
Знання мов	російська і українська
Мова творів	українська, російська
Жанр	етнографія
Членство	Петербурзька академія наук і НАНУ
Нагороди
Максимович Михайло Олександрович у Вікісховищі
Роботи у Вікіджерелах

Максимо́вич Миха́йло Олекса́ндрович (3 [15] вересня 1804(18040915), хутір Тимківщина, нині Богуславець, Полтавська губернія — 10 [22] листопада 1873, хутір Михайлова Гора біля Прохорівки, нині Канівський район) — видатний український науковець, ординарний професор, енциклопедист, фольклорист, історик, філолог, етнограф, ботанік, поет, полеміст, архівознавець, природознавець і видавець-редактор старшинського аристократичного роду Переяславщини. Член Історичного товариства імені Нестора-Літописця та впливового родинного клану козаків-аристократів Тимковських, основоположників вітчизняної ботаніки.

Михайла Максимовича вважають зачинателем модерної української історіографії — завдяки йому «малоросійський субнаціональний наратив перетворюється на український національний наратив» (С. Плохій).

Перший ректор Імператорського університету Святого Володимира (в майб. — КНУ ім. Тараса Шевченка).

Життєпис

Народився на хуторі Тимківщина (тепер у складі села Богуславець, Черкаська область, Україна) у сім'ї Олександра Івановича Максимовича (1782—1851), сільського судді та Гликерії Федорівни Максимович, до шлюбу Тимковської (1788—1834).

У 1819 році закінчив Новгород-Сіверську гімназію.

Портрет Максимовича, виконаний Тарасом Шевченком

1823 року закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний). Залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку.

1833 року одержав науковий ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету.

1834 року був обраний першим ректором нововідкритого Університеті Св. Володимира (в майб.  — КНУ ім. Тараса Шевченка).

Через поганий стан здоров'я 1835 року пішов у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля села Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер.

Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності.

Живучи в Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв'язки з Тарасом Шевченком, Петром Гулаком-Артемовським, Євгеном Гребінкою, Миколою Костомаровим, Михайлом Щепкіним, Адамом Міцкевичем та іншими визначними діячами науки й культури.

Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств, зокрема, Вільного Товариства любителів російської словесності), лише під кінець життя (1871 року) його обрано членом-кореспондентом Російської академії Наук з відділу російської мови та словесності.

Родина

Дружина Марія, портрет роботи Шевченка

Навесні 1853 року Михайло Максимович одружився з Марією Василівною Товбич, дочкою небагатого поміщика. У них народилося двоє дітей — син Олексій (1860—1922), юрист, член Вітебського окружного суду, похований у Михайловій Горі та дочка Ольга (1862—1893), педагогиня.

Наукова діяльність

Михайло Максимович, бл. 1850 р.

Максимович був справжнім науковцем-енциклопедистом, і дуже широкого діапазону — від ботаніки до історії. Його наукові праці в царині природознавства, опубліковані у 1820-х— на початку 1830-х років, не лише стояли на рівні тогочасної науки, але й прокладали для неї методологічні шляхи.

Як фольклорист 1827 року Максимович видав у Москві «Малороссійскія пѣсни», зі словничком на 500 українських слів. Назву «малоросійські» М. Максимович запозичив із титульної сторінки «Енеїди» І. Котляревського (в заголовках наступних збірників пісні названо вже «українськими»). У 1834 році видав збірку — «Украинские народные песни», яка була першою спробою (В. Данилов) дати corpus народних пісень, які висвітлюють історію України, що на 40 років випередила «Историческія пѣсни…» В. Антоновича й М. Драгоманова. Передмова Максимовича до видання 1827 року була «свого роду літературним маніфестом, повним ентузіазму до народної української поезії» (Д. Дорошенко).

Як зазначав М. Максимович, у збиранні українських пісень брали участь: Микола Гоголь, Микола Цертелев, Ізмаїл Срезневський, Осип Бодянський та інші.

Третя збірка «Сборник украинских песен», ч. 1 вийшла вже в Києві 1849 року), яку Р. Кирчів назвав «менш оригінальним щодо самого матеріалу», хоча К. Грушевська вважала, що це була «найцінніша й найбагатша збірка» М. Максимовича. У цьому виданні М. Максимович «нарешті дійшов до скристалізованого означення поетичної форми дум, якого ніяк не міг знайти у своїх попередніх збірниках» (К. Грушевська).

У всіх трьох виданнях (особливо у другому й третьому — 1834 й 1849) М. Максимович зосередився на козацькому епосі, чим долучився до творення козацького міфу — це була одна з перших спроб подолання великого імперського наративу.

Фольклорні видання Максимовича мали величезний вплив на українську фольклористику (також в Устилузі). Вони викликали інтерес до українського фольклору не лише серед інших слов'янських народів (зокрема, росіян, поляків, чехів), а навіть в Англії й Америці.

Як мовознавець Максимович опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов (1838, 1845 і 1850), в яких широко користувався даними з української мови. У дискусії з М. Погодіним і П. Лавровським Максимович обстоював «старобутність» української мови. Максимович був автором етимологічного правопису «максимовичівки». Як літературознавець Максимович вивчав «Слово о полку Ігоревім», яке переклав українською мовою. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток Київської Русі — «Руської Правди», «Повісті минулих літ». Був автором праці «рос. История древней русской словесности» (1839), про козацькі літописи, зокрема Граб'янки тощо. Крім того, Максимович перекладав псалми українською мовою та написав низку віршів, у тому числі «Ой, як дуже за тобою тужила Вкраїна», присвячений Т. Шевченкові.

Місце поховання

В історичних (як і в фольклорно-етнографічних) творах Максимович був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності. Він відстоював генетичний зв'язок між княжою та козацько-гетьманською добами в історії України, яким він присвятив багато розвідок, статей, критичних заміток про джерела, літературу тощо. У статті «рос. О мнимом запустении Украины» (1857) та «рос. Письма» до М. Погодіна, Максимович довів безпідставність його гіпотези про «великоруське» населення Київщини за княжої доби. Численні праці Максимовича з історії княжої України, Києва та його пам'яток (зокрема, «Очерк Киева», 1847; «рос. Письма о Киеве к М. Погодину», 1871 та ін.), з історії козаччини, гетьманщини й гайдамаччини (розвідки про гетьмана П. Сагайдачного, «рос. История письма о казаках приднепровских», 1863—1865), «рос. Письма о Б. Хмельницком», 1859, «рос. Бубновская сотня», 1848—1849, про Гайдамаччину й Коліївщину тощо, мали особливе значення для подальшого розвитку української історіографії. У 1830—1834 роках видав три випуски альманаху «Денница». У 1840 і 1841 році в Києві та 1850 року в Москві видав історичний альманах «Кіевлянинъ». У 1859 та 1864 роках у Москві видав альманах «Украинец».

Максимович вважається одним із перших представників романтичного народництва. Він обстоював тезу про органічний зв'язок між періодами Київської Русі та козацькою добою в історії України. На противагу офіційному імперському тлумаченню історії, Максимович протиставив «третю традицію» (за визначенням З. Когута), ґрунтовану на народній творчості, яку він репрезентував у своїх трьох збірниках українських народних пісень (виданих у 1827, 1834, 1849 роках). Порівнюючи українські й російські народні пісні, М. Максимович вказав на різницю їхнього психічного складу.

Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому 25 статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам'яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Йоаннівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських валів, узвозів. Обороняючи рідну культуру від нападок імперських науковців, він у листах до князя Вяземського знову рішуче виступає проти панславізму з російським обличчям, а фактично проти русифікації української культури, ігнорування української мови як мови великого окремого народу. Він стверджував, що українська мова виникла ще в часи Київської Русі, раніше за російську. Максимович своїм прикладом запалив багатьох на збирання й дослідження української старовини.

Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу («рос. Украинские стрелы древнейших времен», 1868).

Наукові праці Максимовича в галузі природознавства («Про системи рослинного царства», 1827; «Основи ботаніки», тт. 1–2, 1828—1831; «Роздуми про природу», 1831) дають підстави вважати науковця одним з основоположників вітчизняної ботаніки.

Твори

Праці природничого характеру:

• «Главные основания зоологии» (1824),
• «Систематика растений» (1831),
• «Ботаника»,

Інші:

• «Збірник малоросійських пісень» (1827),
• «Мнение о малороссийском языке и его правописании» (1829),
• «Українські народні пісні» (1834),
• «Откуда идёт русская земля» (1837),
• «Збірник українських пісень» (1849),
• Українець (1859, 1864),
• «Обьяснительные параграфы о Киеве» (1869),
• Збірка творів. Том 1. (1876), Том 2. (1877), Том 3. (1880),
• Киевлянин. Кн. 1 : На 1840 год / Михаил Максимович. — Киев: В Унив. тип., 1840. — 10, 253, 3 с., 1 л. ил.
• Киевлянин. Кн. 2 : На 1841 год / Михаил Максимович. — Киев: В Унив. тип., 1841. — 328 с.
• Киевлянин. Кн. 3 : На 1850 год / Михаил Максимович. — М.: В Унив. тип., 1850. — 216 с. : іл.

Ушанування пам'яті

• Наукова бібліотека імені Михайла Максимовича.
• У Києві існує вулиця Михайла Максимовича.
• У Дніпрі існує вулиця Михайла Максимовича.
• Вулиця Михайла Максимовича існує також у Черкасах, Чернівцях та інших населених пунктах України.

Починаючи від 1994 року на Черкащині за досягнення в галузі вивчення й популяризації історії й культури Черкаського краю присуджується обласна краєзнавча премія імені Михайла Максимовича.

• 
  Пам'ятна монета України
• 
  Поштова марка України, 2004, присвячена 200-річчю з дня народження Максимовича
• 
  Меморіальна дошка на честь першого ректора Максимовича, встановлена на фасаді Червоного корпусу КНУ
• 
  Головний корпус Наукової бібліотеки імені М. Максимовича КНУ

Див. також

• Максимовичівка

Джерела

• Бурій В. Михайло Максимович як природодослідник // Місто робітниче (Ватутіне). — 2004. — 10 вересня. — С. 4.
• Шевчук Т. Українські народні пісні у збірниках Михайла Максимовича // Українська фольклористична енциклопедія [Архівовано 12 грудня 2020 у Wayback Machine.] / Голов. ред. Г. Скрипник; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — Київ: Вид. ІМФЕ, 2019. — С. 732—734. — 840 с. — ISBN 978-966-02-9033-4
• Гайдай Л., Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Ясь О. В. Фрагмент як форма мислення: романтичний світ Михайла Максимовича // Terra Cossacorum: Студії з давньої і нової історії України: Наук. зб. на пошану доктора історичних наук, професора Валерія Степанкова. — К., 2007. — С. 477—516. [1]
• Максимович Михайло Олександрович // Довідник з історії України [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.] / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
• Жадько Віктор. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 11–18, 48, 113, 302.
• Жадько Віктор. Український некрополь. — К., 2005. — С. 229.
• Максимович Михайло Олександрович // Енциклопедія «Черкащина» / упор. Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 558—559.
• Шип Н. А. Максимович Михайло Олександрович [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 460. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Максимович Михайло Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 435. — ISBN 966-528-199-2.

Література

• Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
• Максимович, Михайло Олександрович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — С. 356. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Максимович Михайло Олександрович // Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник / В. А. Смолій, Ю. А. Пінчук, О. В. Ясь; Вступ, ст. і заг. ред. В. А. Смолія. — К.: Вища шк., 2005. — С. 258—259. — ISBN 966-642-295-6
• Іваненко А., Шандра В. Максимович Михайло Олександрович // Українські архівісти (XIX—XX ст.): Біобібліографічний довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; Упоряд.: І. Б. Матяш (кер.), С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін. — К., 2007. — С. 369—371.
• Іваненко Л. Історичні наративи М. Максимовича та його роль у формуванні української історіографії ХІХ століття // Наука і Суспільство. — 2023. — № 11. —С. 14 — 16.
• Бібліографія праць М. О. Максимовича // Максимович М. О. Киевъ явился градомъ великимъ…: Вибрані українознавчі твори / Упоряд. та авт. іст.-біогр. нарису В. О. Замлинський; Приміт. I. Л. Бутича. Передне слово В. В. Скопенка. — К.: Либідь, 1994. — С. 405—413. — 448 с. («Пам'ятки історичної думки України»). — ISBN 5-325-00534-0.
• Семеног Олена. Фольклорні збірники XVIII—XIX ст. Внесок М. Максимовича, П. Куліша у вивчення української народної поезії. // Український фольклор: Навчальний посібник. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2004 — 254 c. — С. 41—42.

Посилання

• Михайло Максимович. О правописаніи Малороссійскаго языка: Письмо къ Основьяненку // Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія / НАН України, Інститут української мови; Упоряд.: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва; Передмова В. В. Німчука; Комент. та приміт. Н. В. Пуряєвої — Київ: Наукова думка, 2004. — С. 88—105. — ISBN 966-00-0261-0.
• Михайло Олександрович Максимович // Google Академія
• Твори Михайла Максимовича в Інтернет-архиві
• Твори Михайла Максимовича в бібліотеці « Чтиво»
• Микола Корпанюк. Максимович Михайло Олександрович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 32—34.
• Максимович Михайло Олександрович // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 286—287.
• Століття «Малороссийских песен» М. О. Максимовича / Укр. АН, Іст. секція-комісія іст. пісеності. — Киев: б. в., 1927. — 29, 2 с.
• Плачинда В. П. Максимович Михайло Олександрович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2.
• Максимович Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 898. — 1000 екз.
• МИХАЙЛО МАКСИМОВИЧ | Програма «Велич особистості» | 2015 (ВІДЕО)
• Онлайн архів електронних копій документів М. Максимовича, першого ректора Київського університету із фондів бібліотеки ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка [Архівовано 12 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
• Максимович Михайло Олександрович // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Упор. Ю. І. Римаренко [та ін.]. — Київ: Генеза, : Довіра, 1996. — С. 863. — ISBN 966-507-016-9; ISBN 966-504-001-4
• Псалми у переспіві Михайла Максимовича