Тен-Вейнгарде
| Тен-Вейнгарде | |
|---|---|
| Beguinage of Bruges [1] | |
| Світова спадщина | |
 Тен-Вейнгарде | |
| 51°12′ пн. ш. 3°13′ сх. д. / 51.200° пн. ш. 3.217° сх. д. | |
| Країна |
 Бельгія[2] |
| Тип | Культурний |
| Критерії | (ii), (iii), (iv) |
| Об'єкт № | 855-012 |
| Зареєстровано: | 1998 (22 сесія) |
  | |
|
| |
 | |
 Тен-Вейнгарде у Вікісховищі | |
Княжий бегінаж Тен-Вейнгаерде (гол. Prinselijk Begijnhof Ten Wijngaerde) — єдиний збережений бегінаж у бельгійському місті Брюгге. Там більше не живуть бегіни, але з 1927 року він функціонує як монастир бенедиктинок, заснований каноніком Горнартом. У тому ж році будинки на західному боці також були змінені та розширені в Monasterium De Wijngaard, монастир бенедиктинок.[3]
Історія[ред. | ред. код]
Уже до 1240 року громада благочестивих жінок оселилася на території «де Вінгард» (староголландською мовою «виноградник») на півдні міста. Ймовірно, ця назва стосується низинних лук.[4] Бегінаж був заснований приблизно в 1244 році Маргарет Константинопольською, після того як вона попросила дозволу у Вальтера ван Марвіса, єпископа Турне, перенести каплицю-гробницю у Брюгге до Вейнгарда.[4] У 1245 році воно було визнано самостійною парафією. У 1299 році він перейшов під безпосередню владу короля Філіппа Прекрасного і отримав назву «Княжий бегінаж».[4]
Комплекс включає в себе готичну церкву бегінаж і близько тридцяти пофарбованих у білий колір будинків кінця 16, 17 і 18 століття. Практично всі вони побудовані навколо центрального двору. До головного входу з брамою можна потрапити через триарковий кам'яний міст Вейнгард. У ніші можна побачити образ святої Єлизавети Угорської, яка була покровителькою багатьох бегінажів. Де Вейнгард також присвячений святому Олексію. В'їзна брама була побудована в 1776 році майстром-мулярем Хендріком Бултинком. Перший будинок бегінів біля входу обладнано як музей, а експозиція становить картини, меблі 17-го та 18-го століть та мереживо, серед іншого. Друга брама веде доступ до будинку Саса через міст Сас.
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
- ↑ archINFORM — 1994.
- ↑ Monasterium de Wijngaard (нід.). Monasteria. Архів оригіналу за 7 February 2015. Процитовано 14 Mar 2015.
- ↑ а б в Begijnhof, Brugge (нід.). De Inventaris van het Bouwkundig Erfgoed. Процитовано 14 Mar 2015.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- (фр.) Hoornaert H. (1921) Ce que c'est qu'un beguinage…, Desclée de Brouwer, Bruges.
- (фр.) Hoornaert R. (1930) Le Beguinage de Bruges, son histoire, sa règle, sa vie, Desclée de Brouwer, Bruges.
- (нід.) Beernaert B. et al. (1993) Begijnhofkerk H. Elisabeth, in: 17de-eeuwse architectuur in de binnenstad, Open Monumentendag 1993, Bruges.
- (нід.) Van den Abeele A. (1998) Tuinen en verborgen hoekjes in Brugge, Brugge — Luik.
- (нід.) Beernaert B. (2002) Begijnhof, tuin van het monasterium, in: Een tuin is meer dan er staat, Open Monumentendagen Brugge, Bruges.
- (нід.) Dhondt R. (2008) Gravin Johanna van Constantinopel en het Brugs Begijnhof, in: Brugs Ommeland, pp. 228–237.
- (нід.) Dhondt R. (2009) Problemen bij het omvormen van het Brugse begijnhof tot een parochie, in: Brugs Ommeland, pp. 51–59.
- (нід.) Dhondt R. (2011) Wie woonde er voor 1300 op het Begijnhof te Brugge?, in: Brugs Ommeland, pp. 14–29.
- (нід.) Van den Broecke E., Uyttenhove L. (2013) Laus Deo. Rodolphe Hoornaert en zijn werk, 1886—1969, Bruges-Leuven.