Світова спадщина ЮНЕСКО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емблема проєкту Світова спадщина

Світова́ спа́дщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage) — видатні культурні та природні цінності, що вважаються надбанням усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.

1972 року, на XVII сесії в Парижі, ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини[1] (набула чинності в 1975 році). До початку 1992 року Конвенцію ратифікували 123 країни-члени ООН (в тому числі СРСР в 1988 році)[2].

На середину 2014 року Конвенцію вже ратифікували 191 держава-учасниця. Тільки Ліхтенштейн, Науру, Сомалі, Південний Судан, Східний Тимор та Тувалу не є учасниками Конвенції. У 2017 році Ізраїль та США заявили про вихід з організації[3].

Статус об'єкта Світової спадщини дає такі переваги:

  • Додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів.
  • Підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються.
  • Сприяє популяризації включених у Список об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (у першу чергу, екологічного туризму).
  • Забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, у першу чергу, з Фонду Світової спадщини.
  • Сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Станом на 2021 рік у списку Світової спадщини перебувають 1121 об'єкт (зокрема 869 культурних, 213 природних і 39  змішаних) з 167 країн[4][5]. З об'єктів, розташованих по країнах, Італія є батьківщиною найбільшого числа об'єктів Світової спадщини з 53 об'єктами. За нею іде Китай (52), Іспанія (46), Франція (43), Німеччина (42), Індія (36) та Мексика (34). ЮНЕСКО надає кожному об'єкту Світової спадщини ідентифікаційний номер; але нові включення часто включають попередні об'єкти, доповнені в рамках розширення. У результаті, ідентифікаційні номери перевищують 1200, хоча об'єктів у списку є менше.

Це окремі архітектурні споруди й ансамблі  — Акрополь, собори в Ам'єні та Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський Кремль і Красна площа (РФ) та інші міста  — Бразиліа, Венеція разом з лагуною та ін.; археологічні заповідники  — Дельфи та ін.; національні парки  — Морський парк Великого бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження.

Критерії[ред. | ред. код]

Головна мета списку Світової спадщини  — зробити відомими і захистити об'єкти, які є унікальними у своєму роді. З цією метою, а також через прагнення до об'єктивності, були складені оцінювальні критерії. Спочатку (з 1978 року) існували тільки критерії для об'єктів культурної спадщини  — цей список налічував шість пунктів. Потім,  — для відновлення рівноваги між різними континентами,  — з'явилися природні об'єкти та для них список складався з чотирьох пунктів. Нарешті у 2005 році всі ці критерії були зведені воєдино, і тепер кожен об'єкт Світової спадщини має в своєму описі хоч би один з них[6]. Номери критеріїв зазвичай позначаються римськими числами, написаними маленькими буквами.

Культурні критерії[ред. | ред. код]

  • (I) Об'єкт є шедевром людського творчого генія.
  • (II) Об'єкт свідчить про значний взаємовплив людських цінностей протягом певного періоду часу або в певному культурному просторі, в архітектурі або в технологіях, в монументальному мистецтві, в плануванні міст або створенні ландшафтів.
  • (III) Об'єкт є унікальним або принаймні винятковим для культурної традиції або цивілізації, яка існує досі або вже зникла.
  • (IV) Об'єкт є видатним прикладом конструкції, архітектурного або технологічного ансамблю чи ландшафту, що ілюструє значущий період людської історії.
  • (V) Об'єкт є видатним прикладом людської традиційної споруди, з традиційним використанням землі або моря, є зразком культури (чи культур) або людської взаємодії з навколишнім середовищем, особливо якщо вона стає вразливою через сильний вплив незворотних змін.
  • (VI) Об'єкт безпосередньо чи матеріально пов'язаний з подіями або чинними традиціями, з ідеями, віруваннями, з художніми або літературними творами і має виняткову світову важливість. (На думку комітету ЮНЕСКО цей критерій повинен переважно використовуватися разом з ще якимось критерієм чи критеріями).

Природні критерії[ред. | ред. код]

  • (VII) Об'єкт є природним феноменом або простором виняткової природної краси і естетичної важливості.
  • (VIII) Об'єкт є видатним зразком головних етапів історії Землі, зокрема пам'ятником минулого, символом геологічних процесів, що відбуваються, розвитку рельєфу або символом геоморфічних чи фізіоґрафічних особливостей.
  • (IX) Об'єкт є видатним зразком екологічних або біологічних процесів, які відбуваються в еволюції і розвитку земних, прісноводих, берегових і морських екосистем і рослинних і тваринних угруповань.
  • (X) Об'єкт включає найважливіше або найзначніше природне місце існування для збереження в ній біологічного різноманіття, зокрема зникаючих видів виняткової світової наукової цінності.

Процедура внесення до Списку світової спадщини ЮНЕСКО[ред. | ред. код]

На першому етапі об'єкт необхідно внести до Попереднього списку об'єктів-кандидатів на включення до Списку всесвітньої спадщини. Внесення до Попереднього списку передбачає намір держави у подальшому включити цей об'єкт до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Заявка на включення до Попереднього списку має бути подана до Секретаріату ЮНЕСКО не менше ніж за рік до подання номінаційного досьє для включення об'єкта до Списку всесвітньої спадщини.

У ході підготовки документації для включення об'єкта до Списку всесвітньої спадщини держава-учасниця Конвенції 1972 року має залучити широке коло учасників, зокрема представників, що входять до складу управління відповідним культурним чи природним об'єктом, представників місцевих та регіональних влад, місцеві суспільства, неурядові організації, інші заінтересовані сторони.

Документація має бути підготовлена англійською або французькою мовою у стандартному форматі заявки, який включає назву об'єкта, інформацію про його географічне розташування, стислий опис та обґрунтування щодо видатної універсальної цінності об'єкта.

Згідно із процедурою після внесення об'єкта до Попереднього списку починається процес підготовки номінаційного досьє для включення об'єкта безпосередньо до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Секретаріат ЮНЕСКО подає номінаційне досьє на включення об'єкту до Списку всесвітньої спадщини на розгляд Комітету всесвітньої спадщини, який вивчає, чи відповідає об'єкт критеріям щодо видатної універсальної цінності. У разі визнання відповідності цим критеріям Комітет всесвітньої спадщини приймає рішення про включення об'єкта до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.[7]

Списки об'єктів світової спадщини[ред. | ред. код]

Світові пам'ятки ЮНЕСКО (інтерактивна карта)

Регіони, що представлені тут, визначені ЮНЕСКО для його дій, і не обов'язково відображають фактичне географічне розташування країн.

5 географічних регіонів, визначених ЮНЕСКО:
Регіон ЮНЕСКО Культурний тип Природній тип Змішаний тип Загалом %
Африка
42
33
3
78
9 %
Арабські країни
60
4
1
65
7 %
Азія і Тихоокеанський регіон
129
48
9
186
21 %
Європа і Північна Америка
375
56
9
440
49 %
Латинська Америка і Кариби
83
35
3
121
14 %
Загалом
689
176
25
890
100 %

Країни з найбільшою кількістю об'єктів Світової спадщини (2019 рік).

ПАРХорватіяНідерландиДаніяБолгаріяАвстріяАргентинаШвейцаріяПеруБельгіяЧехіяРеспубліка КореяШвеціяПортугаліяПольщаТуреччинаГреціяКанадаАвстраліяБразиліяЯпоніяСШАІранРосіяВелика БританіяМексикаІндіяФранціяНімеччинаІспаніяКитайІталія

Об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО під загрозою знищення[ред. | ред. код]

Перелік об'єктів Світової спадщини в небезпеці (ЮНЕСКО)

Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні[ред. | ред. код]

У списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні налічується сім найменувань (станом на 2020 рік): сім культурних об'єктів і один природний. Із них один об'єкт — Собор Святої Софії у Києві та Києво-Печерська лавра визнані шедевром творчого людського генія (критерій I).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]