Теребінь
Село
_01.JPG) Координати 50°43′ пн. ш. 23°49′ сх. д. / 50.717° пн. ш. 23.817° сх. д.Координати: 50°43′ пн. ш. 23°49′ сх. д. / 50.717° пн. ш. 23.817° сх. д.
|
Теребінь[2][3] (пол. Terebiń) — село в Польщі, у гміні Вербковичі Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Населення — 718 осіб (2011[1]). Розташоване на Закерзонні (в історичному Надсянні).
Історія[ред. | ред. код]
У 1921 році село входило до складу гміни Вербковичі Грубешівського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[4].
Знищення українського населення[ред. | ред. код]
Уночі з 27 на 28 червня 1942 року замордовано православного священика Івана Панчука та його доньку Євгенію. 29 травня 1944 року було вбито ще трьох осіб — Майського К., Вуйцика І., Юрчука І., 18 грудня 1943 Лавринчука Є., а 31 грудня 1943 року Струня В.[5]
Бійня у Теребіні[ред. | ред. код]
10 березня 1944 року відділ польського підпілля напав на село та вимордував не менше 15 осіб в тому числі чотирирічну дитину та семеро осіб старшого віку. В цей день загинули: Абрам І., Гащук І., Годлевський А., Голотюк О., Каліщук Є., Каліщук О., Каліщук Сергій, Каліщук Степан, Лагода М., Ничипір А., Подобінська Ю., Степанюк О., Степанюк С., Чернецький (Чарнецький) І. Через три дні — 13 березня було вбито ще чотири не встановлені особи.[5]
Операція «Вісла»[ред. | ред. код]
16-20 червня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила зі села на приєднані до Польщі північно-західні терени 9 українців[6]. У селі залишилося 700 поляків[6].
Після війни[ред. | ред. код]
У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису населення Польщі 1921 року в селі налічувалося 123 будинки та 700 мешканців, з них[4]:
- 335 чоловіків та 365 жінок;
- 639 православних, 36 римо-католиків, 25 юдеїв;
- 288 українців, 401 поляк, 11 євреїв.
За тим же переписом 1921 року на сусідніх однойменних фільварку та колонії було відповідно 3 будинки, 96 жителів (53 римо-католиків і 43 православних, усі записані поляками) та 9 будинків, 64 жителів (усі записані римо-католиками та поляками)[4].
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][7]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 363 | 74 | 240 | 49 |
| Жінки | 355 | 60 | 191 | 104 |
| Разом | 718 | 134 | 431 | 153 |
Устрій[ред. | ред. код]
| SIMC | Nazwa |
|---|---|
| 0905190 | Борманьче |
| 0905209 | Березіна |
| 0905215 | Камінь |
| 0905221 | Колонія Теребінь |
| 0905238 | Пуланки |
| 0905244 | Зади |
Віра[ред. | ред. код]
1564 року вперше згадується православна церква в селі[10]. 1779 року в селі зведена дерев'яна однобанна греко-католицька церква[3]. 1872 року до місцевої греко-католицької парафії належало 822 віряни[3]. 1875 року храм став православним[3]. За російської влади до церкви надбудували невеликі «цибулясті завершення»[2]. 1950 року церква переведена на римо-католицький обряд[3].
Особистості[ред. | ред. код]
- Андрей (Метюк) (1898—1985) — український священик і церковний діяч.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ а б Маслов Л. Деревяні церкви Холмщини та Підляшшя. — Краків : Українське Видавництво, 1941. — С. 11. — (Минуле і сучасне ч. 15)
- ↑ а б в г д Saładiak A. Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce. — Warszawa, 1993. — С. 348. (пол.)
- ↑ а б в Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 34. Архів оригіналу за 27 липня 2020. (пол.)
- ↑ а б Галагіда І., Іваник М. Українські жертви Холмщини та Південного Підляшшя у 1939 та 1944 роках, Львів: Видавництво УКУ, 2021 р., -С.376-377
- ↑ а б Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 422. (пол.)
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- ↑ Rozporządzenie Ministra Administracji i Cyfryzacji z dnia 13 grudnia 2012 r. w sprawie wykazu urzędowych nazw miejscowości i ich części (Dz.U. z 2013 r. poz. 200 [Архівовано 10 жовтня 2021 у Wayback Machine.])
- ↑ GUS. Rejestr TERYT [Архівовано 5 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 149.
Література[ред. | ред. код]
- «Територія розселення українців у межах сучасної Польщі на середину XX ст.» [Архівовано 14 березня 2010 у Wayback Machine.], by Olha Samborska, 1 березня 2010
- Територія розселення українців у межах сучасної Польщі на середину XX ст. [Архівовано 6 січня 2014 у Wayback Machine.], 2008. Карта, видана 2008 р. за ініціативи Всеукраїнського товариства «Лемківщина» та Світової федерації українських лемківських об'єднань
- Юрій Макар, Віталій Макар. Громадські організації переселенців з Польщі та їх нащадків в Україні [Архівовано 20 березня 2022 у Wayback Machine.] // Україна–Європа–Світ. Збірник наукових праць. Вип. 14, стор. 58-88. — Тернопіль: ТНПУ, 2014. — 388 с. // Європа — Україна — Світ. Львів, 1998. С. 54-79 [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Літопис трагедії холмсько-підляських українців / Макар Юрій, Горний Михайло, Макар Віталій. Від депортації до депортації: Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947): Дослідження. Спогади. Документи. — ** Т. 2. — Чернівці: Букрек, 2014. — 900 с. // Г. Скорейко // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. — 2014. — Вип. 19(1). — С. 343—348.
- Т. 3. — Чернівці: Букрек, 2015. — 960 с. // О. С. Мазурок, Ф. С. Яценюк, Ю. І. Ісак // Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 1 (34). — Ужгород: Говерла, 2016. — С. 142—146.
|
| ||||||||||||||
