Операція «Вісла»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виселення українців, квітень 1947 року
Виселення українців, квітень 1947 року
Пам'ятник жертвам операції «Вісла» у Низьких Бескидах

Опера́ція «Ві́сла» (серед українців Польщі відоміша як акція «Вісла», пол. Akcja Wisła) — етнічна чистка, здійснена протягом квітня-липня 1947 року за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, Польської республіки та ЧСР. Полягала у примусовій, з використанням військ (СРСР, Польської республіки, ЧСР), депортації українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, — на території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині, так звані «Повернені Землі» (пол. Ziemie Odzyskane) з метою асиміляції українського населення під маніпулятивним приводом обмеження підтримки українського підпілля місцевим населенням[1]. Було насильно переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3936 людей (з них: 823 жінки, 27 священиків; унаслідок катувань загинуло близько 200 бранців), убито 655 осіб, заарештовано 2800 членів українського руху ОУН і УПА на Закерзонні. З квітня до липня 1947 року оперативна група «Вісла» провела 357 бойових акцій, вбила 1509 українських повстанців, знищила 1178 бункерів і криївок[2].

Передумови[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Перша сторінка Угоди між УРСР і ПНР про евакуацію
Архівовано 10.09.2014

У 1944 між урядами УРСР і Польської республіки було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польській республіці, котре передувало «Операції „Вісла“ та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:

  • позбавлення прав українців на землю,
  • ліквідації рідного шкільництва,
  • ліквідації культурно-освітніх установ,
  • ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до УРСР було переселено 482 тис. осіб.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил — Української Повстанської Армії та підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.

Керівники та виконавці операції[ред. | ред. код]

  • Керівник Оперативної групи «Вісла»[pl] — бригадний генерал Стефан Моссор[pl]
  • Начальник штабу ОГ „Вісла“ — полковник Міхал Хілінський (пол. Michał Chiliński)
  • Заступник керівника ОГ „Вісла“ з політично-виховних питань — полковник Болеслав Сідзінський (пол. Bolesław Sidziński)
  • Керівник розвідки ОГ „Вісла“ — полковник Александр Євченко
  • Кватермеєстр ОГ „Вісла“ — полковник Францішек Лейтл
  • Керівник операційного відділу Війська Польського — полковник Остап Стеца
  • Командувач Краківського військового округу — генерал дивізії Міколай Вєнцковський[pl]
  • Командир 3-ї дивізії піхоти[pl] — бригадний генерал Мєчислав Меленас[pl]
  • Командир 6-ї дивізії піхоти[pl] — полковник Віктор Сеницький[pl]
  • Командир 7-ї дивізії піхоти[pl] — полковник Ян Кобилянський (пол. Jan Kobylański)
  • Командир 7-ї дивізії піхоти — полковник Зигмунт Бобровський
  • Командир 8-ї дивізії піхоти[pl] — полковник Ян Белецький (пол. Józef (Iosif) Bielecki)
  • Командир 9-ї дивізії піхоти[pl] — полковник Ігнацій Величко (пол. Ignacy Wieliczko)
  • Командир 34-го полку піхоти — підполковник Ян Ґергард[pl]
  • Суддя Військового Суду ОГ „Вісла“ — полковник Мар'ян Маліновський (пол. Marian Malinowski)
  • Суддя Військового Суду ОГ „Вісла“ — старший лейтенант Людвік Келтика
  • Військовий прокурор ОГ „Вісла“ — капітан Ян Праусе

Планування депортації 1947 року та підготовка до неї[ред. | ред. код]

Пам'ятник жертвам депортації встановлений у місті Долина (Івано-Франківщина)

31 січня 1947 р. — голова Воєводського комітету безпеки в Ряшеві полковник Іґнаци Вєлічко видає наказ провести облік українського населення на території Ряшівського воєводства.

5 лютого — польський Сейм проголошує „Закон про амністію для членів підпілля“ на час від 22 лютого до 25 квітня 1947 р. Амністія не поширюється на ОУН і УПА. Як заявлено під час сеймових переговорів:

Прощення і відпущення покарання для прибічників УПА було б повністю несумісне з нашими елементарними почуттями обов'язку перед державою, а також підірвало б найбільш життєво важливі інтереси народу
.

14 лютого — новоторзький староста Лєх Лея звертається до краківського воєводи з проханням виселити лемків. Пояснює це потребою

"...створення однорідної держави з точки зору етнічної приналежності. Аби перетворити прикордонні повіти на суто польські, що зрештою відповідає інтересам держави, і щоб усунути питання Лемків з питань польської політики, рекомендованим би було переселення Лемків вглиб Польщі" ...
.

20 лютого — заступник начальника Генерального штабу Війська Польського генерал Стефан Моссор[pl] у звіті міністру національної оборони і голові Державної комісії безпеки представляє список українців з 12 повітів Ряшівського воєводства і проєкт їх виселення.

"При розгляді ситуації на території Краківського округу виникла проблема з залишками українців. Багато осіб і навіть цілі сім'ї українців сховалися в лісах, або в прикордонних теренах Чехословацької республіки, а потім повернулися в свої садиби, становлячи бази для банд УПА і небезпеку іредентизму на майбутнє. Оскільки Радянський Союз не приймає на даний час цих людей, здається, необхідно навесні здійснити енергійну акцію переселення цих осіб окремими сім'ями розкидуючи їх по всіх відновлених територіях, де вони швидко асимілюються."
.

25 лютого — голова Воєводської комісії безпеки в Ряшеві полковник Вєлічко пропонує виселити українців:

"Потрібно повністю виконати і завершити акцію виселення, почату в 1945 році. Якщо в даний час відсутня можливість передачі цих українців в СРСР, то необхідно їх перенаправити на захід і розпорошено розселити, аби унеможливити шкідливу діяльність. Це питання обговорювалося з воєводою, котрий звернеться з відповідним запитом до центральної влади."
.

6 березня — з пропозицією виселення лемків виступає до Державної комісії безпеки командир Краківської округи ген. Венцковський[pl]:

„Бажано звернутися до уряду щодо сприяння переселенню тих, хто досі перебуває у повіті Новий Сонч, «Лемків» до Повернених Земель.“
.

27 березня — на засіданні Державної комісії безпеки обговорено пропозицію виселення українців. Прийнято постанову, щоб міністр державної безпеки генерал Радкевич[pl] справи, котрі стосуються виселення українців з Ряшівського воєводства (пол. «Sprawy dotyczące wysiedlenia Ukraińców z woj. rzeszowskiego») представив на засіданні Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії.

27 березня — у секретному рапорті Оперативного відділу Генерального штабу Польського війська записано:

"Вирішення українського питання, поширеного на територію Ряшівського, Люблінського і частини Краківського воєводства[pl] є справою надзвичайно важливою, вирішальною щодо результатів подальшої боротьби з бандами УПА (…) Оскільки СРСР на даний час не приймає цих людей на свої території, тому представляється необхідним провести енергійну акцію переселення цих людей поодинокими сім'ями на територію Повернених Земель, де вони можуть скоро асимілюватися.»

Сили УПА на Закерзонні[ред. | ред. код]

Згідно з оцінками документів, котрі були в командування Оперативної Групи «Вісла», Українська Повстанська Армія розпоряджалася на день 1 квітня 1947 збройними силами в кількості 2402 осіб, включно з місцевою самообороною в кількості 720 осіб. Серед членів УПА таких, що носять зброю й активні в бойових діях, оцінено на 1772 людини. Розклад сил на окремі відділи виглядав наступний:

Згідно з тими ж даними командування Оперативної Групи «Вісла», на 23 липня 1947 року збройні сили УПА на Закерзонні зменшились з 2402 осіб до 563.[3]

Хід операції[ред. | ред. код]

Пам'ятний знак депортованим українцям з Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Підляшшя у місті Самборі (Львівщина)

Формальний привід[ред. | ред. код]

Приводом до початку операції «Вісла» стала загибель 28 березня 1947 року в районі села Яблоньки (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (командир — майор С. Хрін) заступника міністра оборони (ІІ віце-міністр національної оборони) Польської республіки генерала Кароля Свєрчевського. Справжнім наміром, прихованим у документах з грифом «таємно», було «остаточне розв'язання української проблеми в Польщі»[2].

У смерті Свєрчевського досі залишаються деякі нез'ясовані обставини. У тому бою проти 50 поляків стояло 150 оунівців, з кулеметами й мінометами. А вбито лиш генерала та трьох солдатів. Нападників одразу названо "бандою УПА", хоча слідство закінчили тільки тижнів через три. Бандерівці не знімали з себе відповідальності за ту акцію. Але дивно, що "Хрін", який командував однією з тих двох сотень упівців, згодом у своїх мемуарах ані словом не згадав про Свєрчевського.[4]

Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Зеленогірське, Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.

28 березня — постанова Політбюро ЦК ПРП:

«В рамках репресивної акції щодо українського народу постановлено: 1. Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюючи компактних груп і не ближче, ніж 100 км від кордону».
.

29 березня — Політбюро ЦК ПРП повідомляє про свою постанову в справі виселення українців посла СРСР у Варшаві Віктора Лебедєва.

30 березня — Воєводський комітет безпеки в Ряшеві приймає постанову про виселення і «впровадження концтаборів для українців, що шкодять Державі»

11 квітня — постановою Політбюро з завданням проведення «української акції» (пол. «akcji ukraińskiej») твориться штаб оперативної групи, яку очолює генерал Моссор.

11 квітня — рапорт Оперативного відділу Генерального штабу Війська Польського у справі генерала Свєрчевського:

« «Приналежність організованої банди, котра вчинила напад, не можна встановити, так як нікого з учасників не затримано. (…) Не виключено, що за генералом під час його подорожі цілий час стежили диверсанти з-поміж реакційних елементів Центральної Польщі, і замах був організований ними власне у такій місцевості, де підозра впаде на українців. Вважаю за свій обов'язок подання такого припущення, а щоб органи, призначені до провадження детального розслідування не притримувалися хибної думки, що злочин вчинили українські фашисти, і тільки серед них розшукували виконавців »
«

15 квітня — міністр оборони Польської республіки фельдмаршал Міхал Рола-Жимієрскі (пол. Michał Rola-Żymierski, рос. Роля-Жимерский, Михал) звернувся до міністрів оборони національної Республіки Чехословаччини і СРСР з проханням про щільну блокаду рубежу з Польщею, щоб ніхто не перебрався на територію сусідніх країн.

16 квітня — на засіданні Державної комісії безпеки представлено проєкт організації «Спеціальної акція „Схід“» (пол. "Akcji specjalnej «Wschód»"), згодом переіменованої на Акція "Вісла (пол. Akcja «Wisła»), який починався від речення:

« «Остаточно вирішити українську проблему у Польщі. З тією метою: а)провести за погодженням з Державним Репатріаційним Управлінням евакуацію з південної та східної прикордонної смуги усіх осіб української національності на північно-західні землі, розселяючи їх там, за можливості, якнайрозпорошеніше; б) евакуації будуть піддані усі українські народності з Лемками включно (…)»
«

17 квітня — звіт спеціальної комісії Міністерства безпеки і оборони в справі вбивства генерала Сверчевського:

« « У результаті проведених операцій не виявлено нікого з виконавців нападу, вчиненого 28 березня 1947 р. У зв'язку із вищесказаним, як і з тим, що ми зовсім не маємо агентури у підпіллі, стан справ виключає швидке встановлення злочинців, як виконавців, так і інспіраторів та організаторів вбивства генерала Сверчевського»
«

18 квітня — Посол Польської республіки в Москві повідомляє міністра закордонних справ СРСР про акцію «Вісла».

20 квітня — план дій Оперативної групи «Вісла»:

« «Негайно приступити до встановлення та розробки української інтелігенції та священнослужителів, котрі є головним двигуном діяльності українського підпілля. Скласти детальні списки для їхнього цілковитого виселення»
«

22 квітня — інструкція командування Оперативної групи «Вісла» для командира конвою транспорту з виселеними українцями:

« «Не допустити до контактів тих, що виселяють, з населенням ззовні. (…) Під час всієї подорожі командир конвою повинен пильнувати, щоб всі вагони з однієї сторони були постійно зачинені. У нічний час, натомість, після вечірньої перевірки стану окремих вагонів, вагони належить замкнути з обох сторін»
«

22 квітня — у Сяноці починає «працювати» Військовий суд Оперативної групи «Вісла». Протягом трьох місяців засудив він 173 українців на смертну кару, 58 на довічне ув'язнення і 79 на кару до 15 років ув'язнення.

23 квітня — постанова Політбюро ЦК ПРП у справі ув'язнення «підозрілих українців» (пол. «podejrzanych Ukraińców») у концтаборі в Явожні.

23 квітня — інструкція командування ОГ «Вісла» для командира виселенського відділу:

« "З метою забезпечення їм спокійного життя і праці, уникнення непотрібних жертв цивільного населення під час боротьби з бандитизмом в районі сіл і в самих селах за розпорядженням місцевих влад населення переселяється на повернуті території. Кожен, хто несанкціоновано залишиться після виселення, буде вважатися за члена банди і трактуватися як такий."
«

23 квітня — інструкція командування ОГ «Вісла» для коменданта полкового збірного пункту:

« «Полковий збірний пункт є першим етапом переселення. Тут відбувається перша селекція переселенців. Селекція має на меті виявлення ворожих та сумнівних елементів»
«

23 квітня — з΄являється наказ для вояків перед їх виїздом на акцію «Вісла»:

« «Солдати! Випала нам неземна честь,що ідемо воювати за права народу. Матері і діти, плачучи, благають про допомогу своїх синів у війську, щоби покласти край діяльності фашистських бандформувань під знаком Української Повстанської Армії, створеної гітлерівськими фашистами і керованої офіцерами СС»
«

24 квітня — Президія Ради Міністрів Республіки Польща ухвалила рішення у справі Акції «Вісла».

24 квітня — з Варшави відправлено залізничним транспортом 15 тонн колючого дроту для побудови перехідних виселенських таборів.

24 квітня — згідно з наказом командира ОГ «Вісла» починаються масові арешти українців, запідозрюваних у співпраці з УПА.

28.04.1947 о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл. 17 тис.чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки) оточили території, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польської республіки від Берестя до Нового Санча. Операція Вісла проводилась під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польської республіки маршала Р. Жимерського та ген. С. Моссора.

28-29 квітня — на засіданні Пленарної Конференції єпископату Польщі Примас Польщі Кардинал Август Гльонд повідомляє, що Святійший Отець іменував його делегатом для Церков східного обряду в Польщі — Греко-Католицької і Вірменської. Просить польських владик, щоб з великою розсудливістю і гідністю ставилися до греко-католиків, щоб «навіть не давати приводу, що спричиняються до ліквідації Церкви» (пол. «nawet nie dawać pozorów, że przyczyniają się do likwidacji Cerkwi»). Просить також, щоб з українських церков не забирали іконостасів.

29 квітня — зі станції Куляшне від'їжджає перший транспорт з виселенцями. Це мешканці Должиці Сяніцького повіту.

1 травня — командування 9 Дивізії Війська Польського повідомляє, що 1 травня в Перемишлі

« „… у зв'язку з початком травневих свят в костелі отців Францисканців, один з ксьондзів у своїй проповіді виразив глибокий жаль та співчуття з приводу великого нещастя, котре спіткало «наших братів» (Українців?), сказаних з причини виселення на поневіряння; взивав він вірних до молитов за «братів», котрих спіткало лихо“.
«

9 травня — командування 7 Дивізії Війська Польського повідомляє, що

« «На обслуговуючих станціях виселена людність дякувала війську за надану допомогу і за добре трактування. Виїжджаюча людність спонтанно маїла вагони зеленню або вивішувала біло-червоні прапорці»
«

9 травня — з Освєнціма до концентраційного табору в Явожні прибуває перша група українців. В'язнем № 1 є Марія Баран, дочка Петра й Анни, нар. 10.III.1929 р. в Луковій Ліського повіту.

15 травня — краківський щоденник «Naprzód» («Вперед») повідомляє про акцію «Вісла».

« «Ця акція, з одного боку, причиниться певною мірою до сприяння викоріненню банд УПА, а з іншого боку, призведе до цілковитого динамічного опольщення Повернених земель»
«

22 травня — у лісі біля Лішної Сяніцького повіту розстріляно у збірній екзекуції першу групу 19 українців, засуджених на смерть Військовим судом Оперативної групи «Вісла». Серед страчених була дівчина Розалія Мілько.

27 травня — таємна, вручну написана, інструкція головного прокурора Війська Польського полковника Генрика Гольдера для Військового суду Оперативної групи «Вісла»:

« Смертні вироки, видані Військовим Трибуналом Групи «Вісла», виконувати відразу після оголошення вироку. Вищесказане стосується тільки «упівців»
«

21 червня — у Любачові відбулася урочиста зміна назви вулиці Шашкевича на вул. «генерала Свєрчевського».

6 липня — наказ командування ОГ «Вісла» № 006 про створення спеціальних військових «Grup Kontrolnych» («Груп Контрольних»), завданням яких є перевірити ще раз кожну виселену місцевість у пошуках українців:

« «Перевірити, чи на їх території не залишилися родини, особливо осіб, котрі повинні бути виселені, або ж чи немає утікачів з транспортів, котрі повернулися на своє старе місце проживання. У разі підтвердження таких випадків, ці особи негайно виселити і під конвоєм передати до найближчих збірних пунктів»
«

15 липня — Державна комісія безпеки вирішує, щоб від 1 до 25 липня ОГ «Вісла» провела «kontrolę terenów i oczyszczenie z pozostałych resztek» (тобто — «контроль і зачистку території від решток»).

16 липня — наказ № 0010 командира ОГ «Вісла» генерала Моссора про арешт і заслання в концтабір Явожно «Ukraińców, wysiedlonych i bezprawnie powracających» («…виселених українців, що незаконно повертаються») .

19 липня — наказ № 063 командира 7 Дивізії Війська Польського полковника Бобровського:

« «Усіх виселених українців, що з'являються на території відповідальності Дивізії, з метою проведення жнив, — арештувати і віддати Службі Безпеки з ціллю їх відсилання до концентраційних таборів»
«

29 липня — закінчує свою діяльність Оперативна група «Вісла». Її завдання переймає Оперативна група Краківської округи.

Дві фази[ред. | ред. код]

Оперативна група «Вісла» мала проводити депортацію українського населення та ліквідацію УПА на Закерзонні у двох фазах. У першій — в регіоні Сяніка та у прилеглих регіонах від заходу й півночі. Рівночасно мали депортувати українців з Люблінського воєводства. У другій фазі — в регіонах Перемишль — Любачів і на терені Лемківщини (повіти Ясло, Коросно, Горлиці, Новий Санч і Новий Торг).

Терен діяльності Оперативної групи «Вісла» був поділений на 4 оперативні райони: «S» (Сянік) — керував особисто керівник ОГ «Вісла» генерал С.Моссор, «R» (Ряшів) — під командуванням командира 9-ї Дивізії полку, «L» (Люблин) — під командування начальника Люблинського Військового Округу, «G» (Горлиці) — керування організовано у другій фазі виконання операції.

Три етапи[ред. | ред. код]

Депортаційні заходи проходили в три етапи:

1) з 28.04.1947 до 15.06.1947 виселялись українці з повітів Ліско, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав;

2) до 30.06.1947 вивозилося українське населення з повітів Новий Санч, Новий Торг, Томашів Любельський, Грубешів.

3) до кінця жовтня 1947 депортовано населення з решти повітів Закерзоння.

На 31.07.1947, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3936 чол. (з них: 823 жінки, 27 священиків. Унаслідок катувань загинуло близько 200 бранців.)., убито 655 чол., заарештовано 2800 членів українського руху ОУН і УПА у Закерзонні. З квітня до липня 1947 року оперативна група «Вісла» провела 357 бойових акцій, ліквідувала 1509 повстанців, знищила 1178 бункерів і криївок.[2]

1 серпня 1947 таємна інспекція Державної комісії безпеки наказала командувачам Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина. [2]

Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських родин.

До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

Насильство[ред. | ред. код]

Акція супроводжувалась масовим насильством над українським населенням. Польська комуністична міліція озброювала польських селян-шовіністів, що знищували цілі села, вбиваючи навіть дітей і жінок. Після закінчення Другої світової війни антиукраїнський терор був, головно, справою рук польської комуністичної просталінської влади, але не тільки її. Брали участь у цьому частини польського крайнього правого підпілля — Національних Збройних Сил (NSZ) і Національної Військової Організації (NOW). Озброєна група під командуванням «Волиняка» винищила майже всіх мешканців села Малі Куровичі — 300, за даними польського сейму, а 2000, згідно з рапортами УПА. На думку командирів УПА, «Волиняк» співпрацював з НКВС. У селі Верховина учасники NSZ вбили 194 українських селян, в тому числі 65 дітей. Інший відділ, який належав до АК, замордував 460 українців у селі Павлокома.

Популярний девіз поляків: «Українців за Сян.

На початкових етапах операції на Закерзонні не було частин УПА, а тільки невеликі загони самооборони і українське населення було майже беззахисне, але скоро через Сян переходять 3 частини УПА, що починають бойові дії проти Війська Польського, польської міліції і загонів НКВС.

Командирами УПА було наказано не проводити терору проти польського цивільного населення (знищувати тільки озброєних шовіністів).

УПА починає співпрацювати з польською організацією «Воля і незалежність», що постала з Армії Крайової. ВіН саботувала вивіз українського населення до СРСР. Командир Штендер-Прірва, що був відправлений командуванням УПА Львівського регіону для припинення україно-польського протистояння і порозуміння з АК для спільної боротьби проти сталінізму, писав: «ВіН проводив пропаганду серед солдатів Війська Польського, аби вони по-людські ставилися до українського населення, не виганяли його до СРСР і дивились крізь пальці на втечу чи ухиляння від переселення. Під час виселення багато українських родин знайшло, за згодою ВіНу, притулок у польських селах». Але провід ОУН і польський уряд в еміграції не дійшли порозуміння і співпраця була місцевого характеру.

На теренах Закерзоння, що були під контролем АК ситуація була спокійнішою, але поступово АК була роззброєна і владу передали комуністам.

Згідно з офіційними даними, в 1944—1947 роках від рук УПА загинуло 599 цивільних осіб польської національності (з них 368 в 1945 році). Варто відзначити, що до «цивільних осіб» статистика зараховує також учасників збройних відділів «самооборони» (за винятком ормовців), які брали активну участь в антиукраїнському терорі. Але заступник міністра внутрішніх справ генерал Владислав Пожога підтвердив, що від рук цілого польського підпілля загинуло близько 10 тисяч цивільних осіб, або майже у 20 разів більше, ніж від рук УПА.

Спогади очевидців[ред. | ред. код]

Михайло Боцуля, 1928 року народження, переселений із села Нагірчани (Надсяння): «Ми не переселенці, ми — вигнанці. Пам'ятаю, осіннього вересневого ранку 1945 року в наше село Нагірчани <…> увійшла велика група польських солдат <…> і дали команду: „За 20 мінут жеби вас тут нє било!“ У селі здійнявся крик, зойк, плач. Транспорту нам ніхто не дав. Хто мав коней, той зложив собі, що міг, на віз і поїхав на станцію Бакунчиці в Перемишлі. І хто не мав коней — брав клунки на плечі, дітей, корову на шнурок і чвалав на станцію пішки, залишивши все в хатині, у стодолі і на полі. Назад дороги нам не було. <…> Ми прибули на станцію Бакунчиці в Перемишлі: більше ніхто до села не повертався, бо поліція і солдати не пускали. Чекали на ешелон надворі під дощем, в холоді і в голоді, бо не можна було зварити їжу навіть для малих дітей. Помістили у вагон чотири сім'ї. Вагони були довоєнні, малі. <…> Вивантажили на станції Комарно. Люди розійшлися по ближніх селах шукати собі житла і пристановища. <…> Однак у селі вільних хат не було: ще не виїхали з нього поляки. Ми цілий місяць жили разом з польською сім'єю…»[5]

Олександр Боровик, 1936 року народження, переселений із села Городиславичі: «…Зі станції нашу сім'ю привезли на арбі в село Грозноє Красноармійського району Запорізької області. У це село не потрапила ні одна сім'я з переселених. У селі багато було спалених хат, люди жили в землянках, голодували. Нас помістили у напівзруйнованому бараці. Дров не було, приходилось збирати перекотиполе, різне сміття і тим опалювати житло. <…> Корова була нашим спасінням від голоду. Місцевим жителям давали лишки молока в обмін на корм корові або на який кілограм крупи. <…> Нас обзивали поляками і насміхались, як тільки могли. <…> У Запорізькій області ми скуштували всього: холоду, голоду, принижень, наруги. <…> На превеликий жаль, і тут в західних областях часто доводилось чути образи на адресу переселенців. Слово „переселенець“ вимовлялося з негативним відтінком, у нього вкладалось поняття меншовартості, а це аж ніяк не відповідало дійсності».[6]

Наслідки[ред. | ред. код]

27 серпня 1949 року у Польській республіці урядовим декретом українці позбавлені права на господарства, з яких вони були виселені під час акції «Вісла» і на залишене там нерухоме майно[7].

Операція в історичній пам'яті і міждержавному діалозі[ред. | ред. код]

  • У 1990 році акцію «Вісла» було засуджено Сенатом Республіки Польща.
  • У 2002 році президент Польщі Олександр Кваснєвський висловив співчуття з приводу виконання цієї акції.
  • У січні 2007 року Світовий Конгрес Українців зажадав офіційних вибачень від Польщі за акцію «Вісла», а також виплат компенсацій постраждалим[8].
  • 24 лютого 2007 року, Перемишль, наукова конференція, присвячена операції «Вісла», причини, перебіг і наслідки[9].
  • 27 лютого 2007 року президент Польщі Лех Качиньський і президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили операцію «Вісла»[10][11], і сказали, що вона суперечила базовим правам людини[12]. Президент Ющенко сказав 27 квітня 2007 року, що «винуватцем цієї операції був тоталітарний комуністичний режим»[13].
  • 28 квітня 2017 року, у 70-у річницю з часу проведення польською владою акції «Вісла» — примусових депортацій українців з українських етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя (28.04.—12.08.1947), було оголошено Днем пам'яті, який відзначався в Україні на державному рівні.[14]
  • 8 листопада 2018 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців із Польщі у 1944—1951 роках. За ухвалення відповідного проєкту постанови № 8603 проголосували 234 депутати, при мінімально необхідних 226. Так, парламент встановив відзначити на державному рівні 75-і роковини початку депортації автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944—1951 рр.

Другим пунктом постанови парламент встановив другу неділю вересня Днем пам'яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944—1951 роках.

Третім пунктом парламент рекомендує Президенту «оголосити в Україні 2019 рік роком пам'яті депортованих українців» із цих територій у 1944—1951 рр. Кабінету Міністрів Рада рекомендує забезпечити відзначення у 2019 році на державному рівні 75-х роковин початку депортації автохтонних українців.[15][16]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком», розділ « Акція „Вісла“». Архів оригіналу за 9 січня 2014. Процитовано 20 грудня 2012. 
  2. а б в УІНП. Пам'ятаймо про депортації 1944–1951 років. УІНП (uk). Процитовано 2019-09-11. 
  3. Grupa Operacyjna «Wisła», kalkulacja sił U.P.A. (sił zbrojnych U.P.A. i personalnej obsady terenowej) na terenie działania Grupy Operacyjnej «Wisła» na dzień 1.04-23.07.1947 r.
  4. Смерть польського генерала від рук «бандитів з УПА» стала сигналом для акції «Вісла»
  5. За книгою «Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х рр.: Документи, матеріали, спогади». — Інститут українознавства імені Крип'якевича НАН України. — Львів: 2002.
  6. Із книги «Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х рр. : Документи, матеріали, спогади». — Інститут українознавства імені Крип'якевича НАН України. — Львів: 2002.
  7. [1]
  8. Ukraina: żądania przeprosin za akcję «Wisła». Onet Wiadomości (wersja zarchiwizowana przez Internet Archive z dnia 17.02.207)
  9. W Przemyślu zakończyła się konferencja naukowa poświęcona akcji 'Wisła'. Архів оригіналу за 4 лютий 2009. Процитовано 2 серпень 2013. 
  10. W 2007 obchodzimy 60-tą rocznicę akcji «Wisła», która w historii współczesnej Polski stała się przykładem niesprawiedliwości, będącej skutkiem działań totalitarnych władz komunistycznych. W 1947 roku doprowadziła ona do deportacji z południowo-wschodniej Polski wielu tysięcy obywateli polskich pochodzenia ukraińskiego i rozproszenia wspólnoty ukraińskiej w Polsce: Wspólne oświadczenie Prezydenta RP i Prezydenta Ukrainy z okazji 60-tej rocznicy Akcji «Wisła» Warszawa, 2007 Архівовано 28 вересень 2007 у Wayback Machine.
  11. «Wydarzenie to jako sprzeczne z podstawowymi prawami człowieka zostało potępione w 1990 roku w specjalnej uchwale przez Senat RP. Dzisiaj, podzielając tę ocenę, chylimy głowy przed wszystkimi jego ofiarami. Potwierdzamy jednocześnie wolę kontynuacji procesu pojednania, odkrycia prawdy historycznej o minionych wydarzeniach i upamiętnienia ofiar bratobójczych konfliktów» Wspólne oświadczenie Prezydenta RP i Prezydenta Ukrainy z okazji 60-tej rocznicy Akcji «Wisła» Warszawa, 2007 Архівовано 28 вересень 2007 у Wayback Machine.
  12. Niesprawiedliwa akcja «Wisła».[недоступне посилання з липня 2019]
  13. Juszczenko w rocznicę akcji «Wisła»: zrobili to komuniści..
  14. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році»
  15. Рада встановила День пам'яті жертв депортації українців із Польщі. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 2018-11-08. Процитовано 8 листопада 2018. 
  16. Рада оголосила Рік пам'яті депортованих з Польщі українців. https://ua.korrespondent.net/. Корреспондент. 2018-11-08. Процитовано 8 листопада 2018. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Українська військова організація Євген КоновалецьНавроцький ОсипМатчак МихайлоЧиж ЯрославЦелевич Володимир
Організація українських націоналістів ОУН БандериСтепан БандераЯрослав СтецькоОУН МельникаАндрій МельникОлег ОльжичОлена Теліга
Українська повстанська армія Роман ШухевичВасиль КукОмелян ГрабецьБій під ГурбамиОперація «Вісла»