Томас Агірре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Томас Агірре
Особисті дані
Народження 31 січня 1912(1912-01-31)
  Більбао, Іспанія
Смерть 1977 або 1979
  Мексика
Зріст 169 см
Громадянство Flag of Spain (1945–1977).svg Іспанія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
193?–1935 Іспанія «Депортіво» (Гечо) ? (?)
1935–1936 Іспанія «Аренас» (Гечо) ? (?)
1938–1939 Мексика «Депортіво Еускаді» 1 (0)
1939–194? Мексика «Астуріас» (Мехіко) ? (?)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Томас Агірре Лекубе (баск. Tomas Agirre Lekube, [to'mas agire lekube]; 31 січня 1912, Більбао, Іспанія — 1977 або 1979) — іспанський футболіст, півзахисник.

Спортивна кар'єра[ред. | ред. код]

На початку футбольної кар'єри захищав кольори команди «Депортіво» (Гечо), яка брала участь у регіональних змаганнях провінції Біскайя. У 23 роки перейшов до клубу «Аренас». Але в Сегунді відіграв лише один сезон, розпочалася громадянська війна. Томас Агірре виїхав до Франції, ймовірно виступав за «Олімпік» (Нім).

Восени 1937 року до Парижу повернулася збірна Басконії, яка проводила турне по країнам Європи і допомагала коштами постраждалим у громадянській війні. У цей час війська генерала Франко захопили Більбао. Баски вирішили продовжити турне за океаном. До Іспанії, повернулися Роберто Ечебаррія і Гільєрмо Горостіса. Водночас, до складу збірної Країни Басків приєдналися Ігнасіо Агірресебала, Томас Агірре і Хосе Уркіола. Проти команд Центральної і Південної Америки провів 24 матчі.

Під назвою «Депортіво Еускаді» збірна Басконії стала віце-чемпіоном Мексики 1939 року. По завершенні сезону команда припинила існування, а гравці роз'їхалися по мексиканським і аргентинським клубам. Педро Регейро, Томас Агірре, Луїс Регейро і Енріке Ларрінага обрали столичний «Астуріас». Після завершення ігрової кар'єри працював тренером.

Старший брат Хосе Антоніо Агірре — політик, перший президент автономного регіону Країна Басків. Під час громадянської війни всебічно підтримував республіканський уряд. Зокрема, мобілізував 100-тисячну армію. Після перемоги прибічників генерала Франко мешкав за кордоном, здебільшого у Франції.

Посилання[ред. | ред. код]