Перейти до вмісту

Тритон (інтервал)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Інтервали р:
Див.також:

Трито́н — музичний інтервал, рівний трьом повним тонам. Тритон вважається сильним дисонансом у мажорно-мінорній системі. Його неформально називали Чортом у музиці (нім. Teufel in der Musik, лат. diabolus in musica) або диявольським інтервалом.

В тональній системі тритон може бути збільшеною квартою (наприклад до—фа-дієз, або фа—сі) і вимагати розв'язання у сексту (рідше у квінту) або зменшеною квінтою (наприклад до—соль-бемоль, або сі—фа) і вимагати розв'язання у терцію (рідше у кварту).

Використання

[ред. | ред. код]

Середньовіччя та Відродження

[ред. | ред. код]

Тритон є нестійким інтервалом, який у західній музиці від раннього Середньовіччя класифікувався як дисонанс[1]. Цього інтервалу часто уникали в середньовічному церковному співі. Перша чітко сформульована заборона, схоже, виникла разом із розвитком гексахордної системи Гвідо д'Ареццо, У цій системі для уникнення тритону фа–сі♮ використовувався м'який гексахорд фа–соль–ля–сі♭–до–ре, який містив сі♭ замість сі♮. Пізніші теоретики, такі як Уголіно д'Орвієто та Тінкторіс, виступали за включення сі♭.[2]

Щонайменше від початку XVIII століття за свідченням Андреаса Веркмайстера, тритон називали диявольським акордом[3] хоча такий епітет вживався і щодо хроматичної малої секунди.[4]

Бароко і класицизм

[ред. | ред. код]

Пізніше, у періоди бароко та класицизму, композитори використовували тритон обмежено, через принцип механізму напруження й розв'язання, властивого тональній системі. У цій системі тритон є одним із визначальних інтервалів домінантсептакорду, а два тритони, розділені малою терцією, утворюють характерне звучання зменшеного септакорду. У мінорі зменшений тризвук виникає на другому ступені звукоряду — і тому відіграє важливу роль у послідовності iio–V–i. Зменшений тризвук часто використовується в оберненні iio6, щоб перемістити тритон у внутрішні голоси і досягти поступеневого руху баса до основного тону домінанти. У триголосному контрапункті вільне використання зменшеного тризвуку в першому оберненні дозволене, оскільки це усуває тритонове співвідношення з басом.[5]

В епоху романтизму тритон використовується з особливою експресією, зокрема із культурно пов'язані з ним конотації «зла», як-от [[Ференц Ліст|Ференц Ліст] використовує тритон для створення образу пекла у своїй Сонаті Данте:

{ \relative c' { \new PianoStaff << \set PianoStaff.connectArpeggios = ##t \new Staff { \key f \major \tempo "Andante maestoso" R1 R r2 \clef F << { <a, c fis>2\( \stemDown <bes des g> <ces ees aes> \stemUp <ees ees'>2..\) q16 s1 } \\ { \stemNeutral s2*3 <aes bes>2\<_\markup\italic{poco rit.} <g bes>\> <ees aes ces ees>1\arpeggio\!^\fermata } >> } \new Staff { \clef F \key f \major \slashedGrace { <a a'>8 } <a a'>2^^ \slashedGrace { <ees ees'>8 } <ees ees'>2^^ \slashedGrace { <a, a'>8 } <a a'>4^^ \slashedGrace { <ees ees'>8 } <ees ees'>4^^ \slashedGrace { <a, a'>8 } <a a'>4^^ \slashedGrace { <ees ees'>8 } <ees ees'>4^^~q1~q~ q4 <fes fes'>8. ( <ges ges'>16 <fes fes'>4 <ees ees'> ) <aes ees' aes>1\arpeggio_\fermata %<!-- can't get fermata on the barline to work here --> } >> } }
Liszt, "Après une lecture du Dante" from Années de Pèlerinage.

Вагнер використовує літаври, налаштовані на C та F♯, щоб передати похмуру атмосферу на початку другої дії опери Зігфрід.


Вагнер, Прелюдія до 2-ї дії Зігфріда.

У цей період тритон також широко використовувався у складі модулюючого акорду, що забезбечує швидкий перехід віддаленої тональності. Наприклад, кульмінація La damnation de Faust Гектора Берліоза складається з переходу між «величезними акордами B та F», коли Фауст прибуває до Пандемоніуму, столиці пекла.[6] Музикознавець Джуліан Раштон називає це «тональним струсом через тритон».[7]

Музика XX століття

[ред. | ред. код]

у модерній музиці композитори почали використовувати без функціональних обмежень,

У ранній кантаті La Damoiselle élue Дебюссі тритон передає слова поеми Данте Ґабріеля Россетті «Світло затремтіло до неї, наповнене / могутнім рівним польотом ангелів»:

Дебюссі, La Damoiselle élue


В Прелюдії до післяполудневого відпочинку фавна К. Дебюссі головна тема спирається на інтервал тритону, і цей тритон який не має розв'язання в консонанс і тим самим "порушує традиційні закономірності мажору й мінору, створюючи спокусливу неоднозначність для слуху, звиклого до передбачувано визначеної гармонії"[8]


{\relative c' { \clef treble \time 9/8 \key e \major \set Score.tempoHideNote = ##t \tempo "Très modéré" 4. = 36 \override Score.SpacingSpanner #'common-shortest-duration = #(ly:make-moment 1 8) \set Staff.midiInstrument = "flute" \stemDown cis'4.~(^"Flute"\p cis8~_\markup \italic "doux et expressif" cis16 \set stemRightBeamCount = #1 b \times 2/3 { \set stemLeftBeamCount = #1 ais16 a gis } g8. a16 b bis) cis4.~( cis8~ cis16 \set stemRightBeamCount = #1 b \times 2/3 { \set stemLeftBeamCount = #1 ais16 a gis } g8. a16 b bis) \override DynamicLineSpanner.staff-padding = #3 } }

Роджер Ніколс (1972, с. 19) зазначає, що «чисті кварти, широкий регістровий простір, тремоло — усе це передає слова “світло трепетало до неї” — із раптовою, всеохопною силою».[9] Струнний квартет Дебюссі також містить пасажі, у яких підкреслюється тритон:

Дебюссі, Струнний квартет, 2-га частина, такти 140–147.

В атональній музиці XX століття композитори розглядали тритон як нейтральний інтервал.[10] У деяких аналізах творів композиторів XX століття тритон відіграє важливу структурну роль; можливо, найвідомішим прикладом є осьова система, запропонована Ерне Лендваї в його аналізі використання тональності у музиці Бели Бартока.[11]

Воєнний реквієм Бенджаміна Бріттена містить тритон між C та FШаблон:Sharp як повторюваний мотив.[12] Джон Брідкат (2010, с. 271) описує силу цього інтервалу у створенні похмурого й неоднозначного початку War Requiem:

Уявлення про те, що хор і оркестр упевнені у своїй хибній побожності, неодноразово спростовується музикою. Від нестійкості початкового тритону — цього тривожного інтервалу між C та F-дієзом — у супроводі дзвону попереджувальних дзвонів... зрештою музика переходить до мажорного акорду з появою хлопчиків, які співають "Te decet hymnus."[13]

Посилання

[ред. | ред. код]

Звучання

[ред. | ред. код]
  • Висхідна послідовність C-Fis
  • Низхідна послідовність C-Ges
  1. ↑ Drabkin, William. Tritone. Grove Music Online (subscription access). Oxford Music Online. Процитовано 21 липня 2008.
  2. ↑ Guido d'Arezzo, Epistola de ignoto cantu, lines 309–322Шаблон:Full citation needed[відсутнє в джерелі]
  3. ↑ Randel (2003), p.239.
  4. ↑ Andreas Werckmeister. Harmonologia musica, oder kurze Anleitung zur musicalischen Composition (Frankfurt and Leipzig: Theodor Philipp Calvisius 1702): 6.
  5. ↑ Jeppesen, Knud (1992) [1939]. Counterpoint: the polyphonic vocal style of the sixteenth century. Переклад: Haydon, Glen. foreword by Alfred Mann. New York: Dover. ISBN 0-486-27036-X.
  6. ↑ Rushton, Julian (1983). The Musical Language of Berlioz. Cambridge University Press. с. 254.
  7. ↑ Rushton, Julian (2001). The Music of Berlioz. Oxford University Press.
  8. ↑ Nashville Symphony. Prelude to the Afternoon of a Faun. Program notes, September 2017.
  9. ↑ Nichols, R. (1972). Debussy. Oxford University Press.
  10. ↑ Persichetti, Vincent (1961). Twentieth-century Harmony: Creative Aspects and Practice. New York: W. W. Norton. ISBN 0-393-09539-8. OCLC 398434.
  11. ↑ Lendvai, Ernő (1971). Béla Bartók: An Analysis of his Music. introd. by Alan Bush. London: Kahn & Averill. с. 1—16. ISBN 0-900707-04-6. OCLC 240301.
  12. ↑ Musical Analysis of the War Requiem. Процитовано 16 березня 2016.
  13. ↑ Bridcut, J. (2010), Essential Britten, a pocket guide for the Britten Centenary. London, Faber.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тритон_(інтервал)&oldid=48699851