Усне мовлення
У́сне мо́влення — форма мовленнєвої діяльності, яка включає розуміння сприйнятого на слух мовлення та здійснення мовленнєвих висловлювань у звуковій формі (говоріння)[1].
Усне мовлення може здійснюватися під час безпосереднього контакту співрозмовників[2] або може бути опосередковане технічним засобом (телефоном тощо), якщо спілкування відбувається на значній відстані.
Характерні риси й види усного мовлення[ред. | ред. код]
Для усного мовлення, на відміну від писемного, характерні[3]:
- надлишок (наявність повторів, уточнень, пояснень);
- використання невербальних засобів спілкування (жестів, міміки);
- економія мовленнєвих висловлювань, еліпсиси (мовець може не називати, пропускати те, про що можна легко здогадатися).
Усне мовлення завжди обумовлене мовленнєвою ситуацією.
Розрізняють[3]:
- непідготоване (спонтанне) усне мовлення (діалог, інтерв'ю, дискусія) та підготоване усне мовлення (лекція, виступ, звіт);
- діалогічне (безпосередній обмін висловлюваннями між двома чи кількома особами) та монологічне (звернене до одного або групи слухачів, іноді — до самого себе) усне мовлення.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Усне мовлення, його основні особливості. Повні уроки — Гипермаркет знаний. Гіпермаркет Знань - перший в світі!. Процитовано 30 серпня 2019.
- ↑ Будна, Наталя. Уроки розвитку зв’язного мовлення 3 клас (укр.). bohdanbooksco. с. 6. ISBN 9789661039130.
... — Правильно, ми можемо сказати тільки тоді, коли почуємо голос. Ми його чуємо, коли звертаємось один до одного, ставимо запитання і отримуємо відповіді. Це і є усне мовлення. ...
- ↑ а б Дербеньова, T. M. Писемне й усне мовлення: методичні рекомендації: для вищих навчальних закладів культури i мистецтв I-II рівнів акредитації (укр.). Вінниця. ISBN 9789663825021. OCLC 960076516.
Посилання[ред. | ред. код]
- Усна мова // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 517.