Фалічні пісні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аттична амфора із зображенням комастів та гетер

Фалічні пісні — пісні, які заспівували у Стародавній Греції під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога Діоніса, коли вже починалася нестримно весела й буйна карнавальна частина урочистостей. Виконувала пісні процесія селян. Деякі з виконавців несли в руках великі зображення символів родючості — фалоси.

Фалічні пісні подібіні до дифірамбів та гномічних пісень[en]. Аристотель відзначав, що фалічні пісні дали початок першим формам давньогрецької комедії[1][2].

Учасники процесії часто мастили собі обличчя виноградним суслом, одягали шкури тварин (цапів, баранів) та, імітуючи їхні рухи, жестами вітали прихід весни й перші теплі промені сонця. Усе це супроводжувалося співом розгульних, часто сороміцьких пісень, непристойність яких була зумовлена традиціями самого обряду.

Ця збуджена й галаслива юрба ряджених йшла по полях, заходила в селища, де її зустрічали натовпи святкуючих, частина яких також приєднувалася до процесії. Під час її руху могли розігруватися примітивні сценки, а якщо зустрічалася інша процесія, то виникали жартівливі суперечки чи сварки. З рядів ряджених лунали іронічні чи сатиричні вигуки, непристойності, когось називали на ім'я і соромили чи висміювали. Фалофори («носії зображення фалосів») мали право вибігати з рядів, лаяти чи сварити когось із присутніх глядачів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Aristotle: Poetics | Terms
  2. Origins of Comedy. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 24 лютий 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]