Крушинський Федір
Фе́дір Круши́нський — український публіцист, драматург, перекладач, учасник Українських визвольних змагань — сотник, особистий осавул (ад'ютант) Голови Директорії УНР Симона Петлюри в 1919—1922 роках.
Загальні відомості[ред. | ред. код]
Воював у складі синьожупанників під командуванням генерала Віктора Зелінського.[1]
1919—1922 років — особистий осавул (ад'ютант) Голови Директорії УНР Симона Петлюри.
1921 року — голова відділу преси Міністерства преси та пропаганди Уряду УНР в Тарнові.[2] Був лектором державної юнкерської школи (1921—1923).[3]
Перебував у таборі інтернованих вояків УНР в Каліші.[4]
Друкувався в часописі «Залізний стрілець».
У Каліші Федір Крушинсткий був членом редколегії й відповідальним редактором таборового журналу «Веселка», заснованого Є. Маланюком та Ю. Дараганом 1922 року. В цьому журналі він публікував свої статті, п'єси, публіцистику.[5]
Залишивши дружину у Каліші, 1924 року він прибув до Франції. Після 3-х місяців роботи в Оден-ле-Тіші, повернувся до Польщі. Через 2 роки знову переїхав до Парижу разом з дружиною. У Парижі здобув освіту перукаря.[6] Працював пару років за фахом, згодом друкувався в емігрантських виданнях, залишив спогади про Симона Петлюру. 1939 року був головним редактором видання «Молода Україна».[7]
Його спогади про Українські визвольні змагання негативно оцінював президент УНР в екзилі Андрій Лівицький, називав його статті як «паскудні „ревеляції“ прохвоста Крушинського».[8] Також за певними джерелами[9] він був членом ОУН і навіть більшовицьким агентом-розвідником з псевдонімом «Б-178».[4]
У Франції займався організацією українських комбатантів.[10]
Інформації про дату народження і смерті Федора Крушинського на даний час не знайдено.[4]
П'єси і переклади[ред. | ред. код]
- Ф. Крушинський. Мотря Кочубеївна. Трагедія в 5 актах. — Каліш, Веселка, 1922 [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- Моріс Метерлінк. «Монна Ванна», переклад Ф. Крушинського. — Каліш, 1923.
Праці й публікації[ред. | ред. код]
- «Головний отаман». Спогади ад'ютанта // Наша доба. — Париж. Січень і березень 1949.
- «Приятелям і ворогам». «Національна гігієна» // Наша доба. Частина 6 (9). — Париж, грудень 1948
- «Я бачив Німеччину» (байки та дійсність про гітлерівщину) // Свобода. Український щоденник. № 115. — 1946.
- «Петлюра й Пілсудський: (в 16-ту річницю договору з 22 квітня 1920 р.)» // Молода Україна. — Париж, 1936. — № 4/5. — С. 5–8.
- «Тарас Шевченко незримий вождь України» [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]: промова на святі «Української Просвіти» в Мелєні, Франція, 18 березня 1934 р., в 120 річницю народження пророка України / Ф. Крушинський. — Париж: Видання Української визвольної бібліотеки, 1934. — 20 с.
- «Національна революція в Ірландії». — Париж: Видання Української визвольної бібліотеки, 1931 [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- «Червоний імперіалізм». — Наша зоря, 1921 [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- Крушинський Ф. Чому розформовується перша українська дивізія? // Нова рада, 28 квітня 1918. — С. 1.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Віктор Зелінський. Синьожупанники. — 1938. — С. 76. Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ Голубнича-Шленчак Ю. В. Видавнича діяльність інтернованої Армії УНР у таборах Польщі (1921—1924 рр.). — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. — С. 112 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
- ↑ Ганин А. В. Подготовка кадров Генерального штаба в украинских воинских формированиях 1917—1939 гг. — С .520 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 січня 2022. Процитовано 11 вересня 2021.
- ↑ а б в Проскурівське інтерв'ю головного отамана в березні 1919-го. Що Симон Петлюра хотів повідати світові про Україну / О. М. Собко. — Управління культури і туризму Хмельницької міської ради — 2018. Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
- ↑ Кость Степан. Історія української військової преси: навчальний посібник. — Л.: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. — С. 173 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
- ↑ Олександр Семмо. Хроніка. — Віннпег, 1987. — С. 311 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
- ↑ Плуг та Меч. — Аргентина, 1939. Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
- ↑ Лівицький Андрій. Листування (1919—1953 роки) / Упорядкув., вступ. ст., заг. ред. Я. Файзуліна. — Український інститут національної пам'яті. — Київ: Фенікс, 2019/ — С. 205; 303; 460. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
- ↑ Крушинський Федір / Героїка. Франція [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.] geroika.org.ua
- ↑ З таємних документів польської окупації Західної України / Зиновій Книш. — Срібна сурма, 1983. — С. 114; 119. Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Присягнули на вірність УНР [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- Чекісти проводили антипетлюрівську кампанію у Європі (фото) [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.] old.uinp.gov.ua
- Крушинський Ф. Покута за чужі гріхи (Том I, розділ XVIII з рукопису під заг.: Головний Отаман — герой української легенди. Спогади ад'ютанта) / Федір Крушинський Режим доступу: http://geroika.org.ua/v-20-tu-richnytsyu-smerty-bl-p-polk-bolbochana/ [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- Лист ад'ютанта Головного отамана військ УНР Ф. Крушинського головноуповноваженому уряду УНР у Кам'янці І. Огієнку з інформацією про перебування С. Петлюри у Польщі, Уряду УНР при війську М. Омеляновича-Павленка тощо. 10 грудня 1919 р. [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- Басенко І. В. Образ німців на матеріалах щоденної українсько- та російськомовної преси Києва (січень 1914 — грудень 1918 рр.). ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. — С. 297 [Архівовано 11 вересня 2021 у Wayback Machine.]
- Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 1 : 1939—1943 / под ред. А. Н. Артизова. — М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012. — С. 45 [Архівовано 15 грудня 2017 у Wayback Machine.]
