Каліш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каліш
пол. Kalisz

Герб Прапор
Герб Прапор
стара частина міста
стара частина міста
Розташування міста Каліш
Основні дані
51°45′ пн. ш. 18°04′ сх. д. / 51.750° пн. ш. 18.067° сх. д. / 51.750; 18.067Координати: 51°45′ пн. ш. 18°04′ сх. д. / 51.750° пн. ш. 18.067° сх. д. / 51.750; 18.067
Країна Польща
Регіон Великопольське воєводство
Столиця для Каліська губернія[3], Q24932117?, Kalisz Department[d] і Q9206112?

Межує з

— сусідні нас. пункти
Ґміна Ґолухув, Ґміна Нове Скальмежице, Ґміна Ґодзеше-Вельке, Ґміна Опатувек, Ґміна Желязкув, Ґміна Блізанув ?
Магдебурзьке право 1253
Площа 69,42 км²
Населення 105386 (2011)[1]
· густота 1556 (2008[2]) осіб/км²
Агломерація 357 349
Висота НРМ 144 м
Міста-побратими Ерфурт (1982), Гамм, Сентендре, Heerhugowaard[d], Отмон, Престон, Мартін, Тонгерен, Адрія, Ла-Лув'єр, Мінськ, Кам'янець-Подільський, Саутгемптон
Телефонний код (48) 62
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів PK
GeoNames 3096880
OSM 130971 ·R (Великопольське воєводство)
Поштові індекси 62-800 до 62-821
Міська влада
Веб-сторінка kalisz.pl
Мапа


Commons-logo.svg Каліш у Вікісховищі?

Каліш — місто у південно-східній частині Великопольського воєводства, частина Калісько-Островської агломерації, одне з найстаріших міст Польщі.

Історія[ред. | ред. код]

Герб Каліша до 2018 року

Каліш є одним з найстаріших міст Польщі. Водночас, твердження про те, що Каліш польське місто з найдавнішою письмовою згадкою (згадка про поселення Заводіце. на місці якого і виник Каліш) не є доказовим, оскільки Каліш став містом лише в середині XIII ст. після отримання міського права. Також немає жодних доказів того, що селище існувало під час великого переселення народів.  У 1257 році сюди переніс свою резиденцію Болеслав Побожний. Статус столиці Великопольсчького князівства зобов'язував до певної розвитку і нового будівництва. 

13141793 — центральне місто Каліського воєводства Королівства Польського та Речі Посполитої.

Восени 1706 року неподалік міста відбулась масштабна битва між московсько-польсько-саксонським військом під командуванням князя Олександра Меншикова і польського короля Августа II з польсько-шведським військом під командуванням генерала Арвіда Марденфельда.

У 1793 році територія Каліського воєводства увійшла до складу провінції Південна Пруссія королівства Пруссія. У 1806 році під час Великопольського повстання місто було важливим центром польських повстанців. У 1807 році під час аійни з Наполеоном Каліш опинився опинився у складі Варшавського герцогства. У 1813 р. під час Калішської битви на Теніці саксонські війська VII корпусу Великої армії генерала Рейнера були розбиті російським корпусом генерала Фердінанда Вінцингероде. Російська імперія і Королівство Пруссія уклали Калішський договір, завдяки якому Пруссія приєдналася до коаліції проти Наполеона. У 1815 році місто територіально було додано до складу Російської імперії, не зважаючи на те, що інша частина Південної Польщі належала Пруссії. Каліш спочатку став центром Калішського воєводства (1816-1837) а згодом губернії (з 1837) і залишався в такому статусі аж до 1917 року. Від цього періоду залишилася у місті споруди, побудовані в стилі класицизму і неокласицизму.

Каліш був багатонаціональним містом. У 1860 році вона налічувала 12 855 жителів, у тому числі 47% поляків, 34% євреїв і 19% німців.

У 1864 році була створена Каліцька пожежна охорона -- перша добровольна пожежна бригада в Королівстві Польща. У 1870 році виходила газета "Калішанін". У 1878 році було засновано фортепіанну фабрику Арнольда Фібігера, в 1887 році фортепіанну фабрику Теодора Беттінга, в 1892 році фабрику пряників і печива Казимира Міцковського. У 1890 році було завершено будівництво нової ратуші, в 1900 році було завершено будівництво нового муніципального театру, а в 1902 році було завершено будівництво будівлі Музичного товариства з концертним залом.

На початку Першої світової війни, 2 серпня 1914 року, німецькі війська увійшли до Каліша без бою. У період з 7 по 22 серпня 1914 року, з невідомих причин  німецькі бомбардувальники зруйнували понад 80% міста і знищили майже все його населення: з 70 тисяч жителів в живих залишилося тільки 5 тисяч. В цей рік у Каліші німецьким урядом було засновано пересильний пункт для своїх військовиків, який розраховувався на 4 тис. осіб і мав необхідні побутові умови.

Після утворення Польської держави у Каліші колишній пересильний пункт був перетворений на табір для інтернованих вояків Армії УНР. У грудні 1920 року до табору направили 3-тю Залізну дивізію, невдовзі – 2-гу Волинську. Восени 1921 року були утворені військовий шпиталь та міністерство УНР на чолі з генералом-хорунжим А.Вовком та групою вищого командного складу Армії Української Народної Республіки. В таборі діяли: курси для малописьменних, лекторій широкої тематики для вояків, бібліотека, історичні комісії в дивізіях, стрілецькі оркестри і хори, школа українського танцю під керівництвом В.Авраменка. Культурно-освітницькі відділи частини видавали часописи "Залізний cтрілець", "Нове слово", "За Україну", "Джерело", "Сич", журнали "Військовий вісник", "Веселка"; було створено Літературно-артистичне товариство, під орудою якого працювали Драматичне товариство ім. М.Садовського та культурний центр "Хата козака". Т-во "Просвіта" організувало в таборі початкову школу ім. С.Петлюри (вона функціонувала до 1939). З ініціативи ген. О.Загродського 1921 засновано гімназію ім. Т.Шевченка (діяла до 1937) та Вчительську громаду. Створене 1922 видавництво "Чорномор" друкувало мемуари воєначальників Армії УНР, військово-історичного журналу "Табор" (1923–26), пізніше – військово-історичний журнали "Український інвалід" (1925–30) та "За державність" (1929–36). До 1921 до табору була переведена Спільна юнацька школа, яка здійснила три випуски. При 3-й дивізії працювала школа старшини і військових урядовців. Від 1921 діяли курси Генштабу Армії УНР. 1922 створено Військову електротехнічну школу Армії УНР. Табір інтернованих було ліквідовано 1924, його мешканцям надали статус політемігрантів. Пізніше продовжувала фунціонувати певний період Українська Станиця. На Станиці діяли товариство вояків Армії УНР, Спілка інвалідів, українська початкова школа, гімназія, видавництво, що продовжувало випускати журнали "Табор" та "За державність"[4].

У міжвоєнний період в Каліші розміщувалися гарнізон підрозділів 25-ї піхотної дивізії під командуванням генерала Францішка Альтера, у тому числі 25 Легкий артилерійський полк, та 29 стрілецький полк Каньоскій.

9 лютого 1926 року, під час страйку безробітних у Каліші, відбулися сутички з поліцією і армією. У результаті було вбито 9 осіб, 60 поранених.

У 1939 році у місті мешкало  81 052 мешканців. Під час Другої світової війни Каліш залишався на території Республіки Польща, приєднаної до Третього рейху, у складі Рейсгау Вартеланд. У цьому році було створено Калізьке регентство, що охоплював південно-східну частину Познанського та Лодзинського воєводстві. У 1940 році зареєстрований офіс округу був переведений до Лодзі, а в 1941 році каліш опинився у складі Лодзинського регенства. Внаслідок німецької окупації населення міста зменшилося з 80 тис. до 20 тис. осіб. 

У 1945-1949 роках у Каліші знаходився  штаб 4-ої Поморської дивізії ім. Яна  Кілінського. Після війни почала розвиватися харчова, швейна, хімічна, метало- та текстильна промисловість (виробництво плюшу, оксамиту, фіранок і мережива). У 1954 році була міська археологічна станція на базі Інституту Історії Матеріальної Культури Польської Академії Наук. У 1960 році було засновано Педагогічний коледж ім. Марії Конопницькаої. У 1961 році відбулися Перші театральні збори, у 1962 році було відновлено музичне товариство, в 1969 році відбувся 1-й польський фестиваль "Awangardy Beatowej"та перший польський фестиваль рок-музики. У 1974 році була відкрита філармонія, в тому ж році відбувся 1-й Міжнародний фестиваль джазу. У 1987 році було засновано Калицьке бульварне господарство, а в 1999 році була заснована Державна вища професійно-технічна школа. Після адміністративного поділу в 1998 році Каліш став частиною Великопольського воєводства. 

4 червня 1997 року, під час шостого апостольського візиту до Польщі, Папа Іван Павло II відвідав Каліш.

У 2005 році Асоціація розвитку регіону запропонувала проект утворення Центальнопольського воєводства зі Східно-центральних регірнів. У 2010 році в Каліші відбувся VIII Конгрес польських міст.

30 листопада 2015 року була ліквідована в'язниця в історичній будівлі на вул. Лодзькій, яка діяла починаючи з 1846 року.

Демографія[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 49062 9334 33839 5889
Жінки 56324 9039 32633 14652
Разом 105386 18373 66472 20541

Відомі люди[ред. | ред. код]

Міста-партнери[ред. | ред. код]

Має партнерські зв'язки з українським містом:

Фотографії[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  3. Л. Вейнберг Калиш // Энциклопедический словарьСанкт-Петербург: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 40–41.
  4. табір для інтернованих вояків Армії УНР
  5. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  6. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. — 244 с. Стор.83
  7. Łubieński Stanisław herbu Pomian (1573—1640) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — tom ХVIII/4, zeszyt 79. — S. 498. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Władysław Rusiński: Życie codzienne w Kaliszu w dobie Oświecenia. Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 1988, s. 10. ISBN 83-210-0695-7.
  • Bolesław Szczepański: Wschodnia część Wielkopolski w latach 1815–1918. W: Dzieje Wielkopolski. Witold Jakóbczyk (red.). T. 2: Lata 1793–1918. Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 1973, s. 852.
  • Janusz Dolata, Wiesław Maik: Układ osadniczy. W: Województwo kaliskie. Stanisława Zajchowska (red.). Poznań: Wydawnictwo Poznańskie, 1979, s. 160–165. ISBN 83-210-0043-6.
  • Wojciech Kriegseisen, Sejmiki Rzeczypospolitej szlacheckiej w XVII i XVIII wieku, Warszawa 1991, s. 29.
  • Kronika wielkopolska. przekład: Kazimierz Abgarowicz, wstęp i komentarze: Brygida Kürbisówna. Kraków: PWN, 2010. ​ISBN 978-83-242-1275-0​.
  • Tadeusz Chrzanowski, „Kalisz”, Sport i Turystyka, Warszawa 1978.
  • „Kodeks dyplomatyczny Wielkopolski”, tom I, Biblioteka Kórnicka, Poznań 1877, s. 475–479.
  • Ziąbka L., Ze świata Celtów: Kaliskie w kręgu wpływów europejskiej cywilizacji celtyckiej, Kalisz 2003.
  • Marcin Rudnicki, Leszek Ziąbka: Moneta celtycka z Kalisza-Piwonic a początki dziejów mennictwa na ziemiach Polski. W: Od Kalisii do Kalisza. Skarby doliny Prosny. Stanisław Suchodolski (red.), Michał Zawadzki (red.). Warszawa: Zamek Królewski w Warszawie, 2010, s. 14. ISBN 83-899-5917-1.
  • prof. Tadeusz Baranowski: Gród w Kaliszu – badania, odkrycia, interpretacje. W: Instytut Archeologii i Etnologii PAN, Rada Miejska Kalisza: Kalisz Wczesnośredniowieczny. Materiały sesji Kalisz 15.06.1998r. Kalisz: 1998, s. 39. ISBN 83-85463-72-0.
  • Grażyna Schlender: Kalisz i region kaliski. 260 pytań i odpowiedzi. Kalisz: Archiwum Państwowe w Kaliszu, 2010, s. 10. ISBN 978-83-927408-1-0.
  • Władysław Kościelniak: Leksykon kaliski. Kalisz: Edytor, 2008, s. 81–82, 87. ISBN 978-83-60579-31-2.
  • Tadeusz Baranowski, Edward Pudełko, Jerzy Aleksander Splitt: Pradzieje i wczesne średniowiecze regionu kaliskiego. Kalisz: Muzeum Okręgowe Ziemi Kaliskiej w Kaliszu, 2003, s. 91. ISBN 83-88042-23-8.
  • Andrzej Buko: Archeologia Polski wczesnośredniowiecznej : odkrycia, hipotezy, interpretacje. Warszawa: Wydawnictwo „Trio”, 2005, s. 187–190, 387–392. ISBN 83-7436-023-2.
  • Bożena Szal-Truszkowska: Czy Kalisz był kolebką Piastów?. kalisz.naszemiasto.pl, 2010-01-05. [dostęp 2018-09-29].
  • Andrzej Buko: Archeologia Polski wczesnośredniowiecznej. Odkrycia, hipotezy, interpretacje. Warszawa: Wydawnictwo Trio, 2005, s. 180. ISBN 83-7436-023-2.
  • Civitates Principales: wybrane ośrodki władzy w Polsce wczesnośredniowiecznej: katalog wystawy, red. Tomasz Janiak, Dariusz Stryniak. Gniezno: Muzeum Początków Państwa Polskiego w Gnieźnie, 1998. ​ISBN 83-906800-2-5​.
  • Stanisław Szczur: Historia Polski. Średniowiecze. Kraków: Wydawnictwo Literackie, 2002, s. 150. ISBN 83-08-03272-9.
  • Tomasz Ratajczak, Od grodu do zamku. XIII-wieczne rezydencje piastowskie w Wielkopolsce / From a stronghold to a castle. 13th-century Piasts’ residences in Wielkopolska, [w:] Studia nad dawną Polską, Gniezno 2009 [dostęp 2018-05-24] (ang.).
  • Zbyszko Górczak: Najstarsze lokacje miejskie w Wielkopolsce (do 1314 r.), Poznań 2002, s. 104.
  • Janusz Tomala: Kalisz – miasto lokacyjne w XIII-XVIII wieku. Studium archeologiczno-architektoniczne. Kalisz: Edytor, 2004, s. 47. ISBN 83-919877-4-4.
  • Władysław Kościelniak, Krzysztof Walczak, Kronika miasta Kalisza, Kalisz: Kaliskie Towarzystwo Przyjaciół Nauk, 1989.
  • Stan Lewicki, Historja handlu w Polsce na tle przywilejów handlowych : (prawo składu), Warszawa 1920, s.132.
  • Bolesław Markowski, Administracja skarbowa w Polsce, Warszawa 1931, s. 29.
  • Anna Plenzler: Szlak kultury żydowskiej w Wielkopolsce. Poznań: Wielkopolska Organizacja Turystyczna, 2011, s. 13. ISBN 978-83-61454-01-4.
  • Zabytki urbanistyki i architektury w Polsce. Odbudowa i konserwacja. T. 1: Miasta historyczne. Warszawa: Wydawnictwo Arkady, 1986, s. 166. ISBN 83-213-3208-0.

Посилання[ред. | ред. код]