Синьожупанники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перша Українська дивізія Синьожупанників Армії УНР/
Сьомий Синій полк
Ukrainian-bluecoats-1918.jpg
Старшини-організатори 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії УНР з австрійськими офіцерами
На службі березень — квітень 1918
Країни Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of Ukraine.svg Українська Держава
Вид Coat of Arms of UNR-2.svg Армія УНР
Alex K Ukrainska Derzhava.svg Армія Української Держави
Тип піхота
Конфлікти Радянсько-українська війна
Командування
Визначні
командувачі
Віктор Зелінський

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі

Синьожупанники, сині дивізії (назва від кольору уніформи) — дві українські дивізії, сформовані після Берестейського миру на підставі договору української мирової делегації з Німецькою імперією (заходами Союзу визволення України) з українських полонених із таборів у Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель.

Історія[ред. | ред. код]

Кожна синьожупанна дивізія мала 4 піхотні полки (по 1 200 старшин і вояків) і 1 гарматний. Командиром 1 синьожупанної дивізії був генерал Віктор Зелінський; остаточне її сформування відбулося у м. Ковелі (Волинь) і в середині березня 1918 вона переїхала до Києва.

Наказом військового міністра УНР Олександра Жуковського вона мала бути розформована. Згідно його власних спогадів існування подібного наказу заперечувалося; натомість мав місце конфлікт з німцями щодо заміни Зелінського на І. Мартинюка з подальшим залишенням частини формації. Сам Жуковський невдовзі був заарештований за звинуваченням у причетності до викрадення А. Доброго[1].

У ніч на 27 квітня 1918 року синьожупанників роззброїли німці напередодні гетьманського перевороту (29. 4. 1918). Також була розпущена 2 синьожупанна дивізія, сформована у с. Голобах на Волині, перед її переїздом в Україну.

Чимало синьожупанників відіграло позитивну роль у державному житті України і увійшов до інших військових формацій. Спроби відновлення синьожупанників за Директорії привели лише до створення 7 Синього полку в складі Третьої Залізної стрілецької дивізії.

Однострій[ред. | ред. код]

Вояк української дивізії Синьожупанників

Обмундирування для синьожупанної дивізії було пошито у Німецькій імперії, кількістю 6000 екземплярів.

У комплект входили:

  • Синій жупан;
  • Сині шаровари;
  • Біло-сіра шапка із синім шликом завернутим усередину та жовтою кокардою (чічкою);
  • Верхня сорочка;
  • Захисні штани;
  • Захисна гімнастерка;
  • Чоботи;
  • Синій пояс;
  • Шкіряний ремінь;
  • Гвинтівка;
  • Кинджал (не у всіх);
  • 2 простирадла;
  • 2-і натільні сорочки;
  • 2-оє підштанників;
  • 2-і підсумки.

Проте набір синього одягу і особистих речей був тільки у чотирьох піших полках 1-ї Української дивізії. 1-ший артилерійський полк цієї дивізії мав всього чотири комплекти синього одягу — для презентаційних заходів.

Вояки 1-шого Українського гарматного полку прибули в Київ в одязі, в якому були одягнені ще у німецьких таборах для військовополонених. Також без синьої уніформи залишилась і 2-га Українська дивізія — вона повністю була одягнена у ту форму, в якій вояки прибули до Ковельського повіту із таборів для військовополонених. Для презентабельності 10 березня в дивізію було відправлено 20 комплектів синьожупанної уніформи. Цей одяг було роздано штабу дивізії, німецькому сотнику — представнику німецького командування і дев'ятьом старшинам 8-го Українського козацького полку.

Таким чином, синьожупанними були всього чотири піші полки 1-ї Української козацької дивізії, які отримали 6 тисяч комплектів зшитого у Німеччині синього одягу.

Військовики дивізій[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На честь цього військового підрозділу назване селище Синьожупанники Шаргородського району Вінницької області.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]