Центр Симона Візенталя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Центр Симона Візенталя Pictogram infobox palace.png
англ. Simon Wiesenthal Center
Simon Wiesenthal Center, Los Angeles.JPG
34°03′14″ пн. ш. 118°24′07″ зх. д. / 34.05388888891677368° пн. ш. 118.401944444467787321° зх. д. / 34.05388888891677368; -118.401944444467787321Координати: 34°03′14″ пн. ш. 118°24′07″ зх. д. / 34.05388888891677368° пн. ш. 118.401944444467787321° зх. д. / 34.05388888891677368; -118.401944444467787321
Тип неприбуткова організація
Назва на честь Симон Візенталь
Країна Flag of the United States.svg США
Адреса Лос-Анджелес
Засновано 1977
Сайт wiesenthal.com
Центр Симона Візенталя. Карта розташування: США
Центр Симона Візенталя
Центр Симона Візенталя (США)

CMNS: Центр Симона Візенталя у Вікісховищі

Центр Симона Візенталя (англ. Simon Wiesenthal Center) — неурядова організація[1], діяльність якої спрямована на захист прав людини, боротьбу з тероризмом, антисемітизмом і вивчення Голокосту[2]. Центр був заснований в Лос-Анджелесі (США) в 1977 році. Фундатором Центру та його нинішнім керівником є ​​рабин Марвін Хіер.

Центр отримав ім'я Симона Візенталя — громадського діяча, засновника Центру єврейської документації в Австрії і «мисливця за нацистами». Сам Візенталь не брав участі ні в заснуванні Центру, ні в його роботі. Тим не менш, Візенталь говорив: «За своє життя я отримував багато нагород. Коли я помру, ці нагороди помруть зі мною. Але Центр Симона Візенталя буде жити як моя спадщина».

Відділення Центру Симона Візенталя працюють у Нью-Йорку, Маямі, Торонто, Єрусалимі, Парижі та Буенос-Айресі.

1984 року Центр розпочав інформаційну війну та переслідування колишніх вояків Української дивізії «Галичина»[3].

Освітня та громадська діяльність[ред. | ред. код]

У 1993 році Центр Симона Візенталя відкрив Музей толерантності (англ. Museum of Tolerance), присвячений проявам упередження і нетерпимості. Більшу частину музею займає мультимедійна експозиція, що розповідає про Голокост.

Центр і його керівник Марвін Хіер виробляють документальні фільми на різні теми, пов'язані з історією євреїв. Два документальні фільми — «Геноцид» (1981) і «Довга дорога додому» (1997), в яких Хіер виступив співпродюсером, отримали премію «Оскар».

Відомим працівником Центру є історик Ефраїм Зурофф, який публікує праці про Голокост у країнах Східної Європи, за що був відзначений державними нагородами кількох держав.

Критика[ред. | ред. код]

Існують різні оцінки діяльності Симона Візенталя та Центру його імені[4]. Зокрема, Юрій Покальчук стверджував, що Візенталь називав українців «генетичними антисемітами».[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Центр Симона Візенталя
  2. About the Simon Wiesenthal Center Архівовано 28 лютий 2009 у Wayback Machine., официальный сайт Центра
  3. Панченко О. Богдан Мацiв: «Звик волю шанувати…» // День. — 2015. — 25 вересня.
  4. Симон Визенталь, охотник за нацистами
  5. Тракало В. Відомий письменник, наш земляк Юрій Покальчук написав понад десяток книг, знає дванадцять мов, побував у багатьох країнах світу; був зятем Олеся Гончара, свідком на весіллі у Василя Стуса, а сьогодні є консультантом документального фільму про Нобелівського лауреата Йосефа Агнона, який у жовтні французьке телебачення зніматиме у Бучачі // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 95. — ISBN 978-966-528-289-1.