Перейти до вмісту

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Межигір'я)

Координати: 49°02′49″ пн. ш. 24°58′08″ сх. д. / 49.047036086036° пн. ш. 24.968915834004° сх. д. / 49.047036086036; 24.968915834004
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Межигір'я)

49°02′49″ пн. ш. 24°58′08″ сх. д. / 49.047036086036° пн. ш. 24.968915834004° сх. д. / 49.047036086036; 24.968915834004
Типцерква Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Україна
РозташуванняМежигір'я Редагувати інформацію у Вікіданих
КонфесіяУГКЦ
Будівництво1864
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Межигір'я). Карта розташування: Україна
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Межигір'я)
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Межигір'я) (Україна)
Мапа

CMNS: Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Межигір'ї — парафія і храм греко-католицької громади Коропецького деканату Бучацької єпархії Української греко-католицької церкви в селі Межигір'я Чортківського району Тернопільської области.

Історія церкви

[ред. | ред. код]

У центрі села стоїть церква, будівництво якої розпочалося у 1863 році під керівництвом о. Йосифа Соневицького. Вона була дочірньою церквою парафії села Устя-Зелене і зведена на місці старого храму. Церкву будували майстри з Гуцульщини, а керував процесом Іван Романюк із села Іспас. Храм, виконаний у стилі бароко з товстих дерев'яних колод без жодного цвяха, освятили у 1864 році.

За служіння о. Андрія Стотаньчика було встановлено чотириярусний позолочений іконостас. До 1946 року парафія і храм належали до УГКЦ, а з 1946 по 1958 рік — до РПЦ. У 1958 році комуністична влада заборонила богослужіння.

У 1988 році богослужіння відновили в підпорядкуванні РПЦ, того ж року церкву та дзвіницю реставрували. У 1991 році парафія і храм повернулися в лоно УГКЦ. У 1998 році громада завершила будівництво храму.

У 2007 році на парафії відбулася Свята Місія. При парафії діють братство «Апостольство молитви» та спільнота «Матері в молитві».

Парохи

[ред. | ред. код]
  • о. Йосиф Соневицький,
  • о. Гаврищук,
  • о. Танчин,
  • о. Галабарла,
  • о. Миськів (з 1942),
  • о. Сворак (з 1954),
  • о. Петро Савіцький,
  • о. Ярослав Велиган (1991—2000),
  • о. Володимир Калабіжко (2000—2001),
  • о. Василь Циріль (2001—2002),
  • о. Віталій Барабаш (2002—2003),
  • о. Ярослав Максимлюк (2003—2011),
  • о. Мирослав Бричка (з 2011).
  • о. Іван Ворончак (з 2025).

Джерела

[ред. | ред. код]