Широпаєв Олексій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Широпаєв Олексій Олексійович
Народився 23 серпня 1959(1959-08-23) (63 роки)
Москва, СРСР
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність політик, поет
Мова творів російська
Партія National Democratic Alliance (Russia)d

Олексі́й Олексі́йович Широпа́єв (нар. 23 серпня 1959(19590823), Москва) — російський поет, публіцист, політичний діяч, ідеолог неімперського розвитку російської національної держави, заступник голови Народної національної партії Росії. Разом з Петром Хом'яковим та Вадимом Штепою представник так званого «нового російського націоналізму»[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї службовців. Батько народився у Калузькій області, мати — у Рязанській. Дитинство і юність пройшли в Москві. Закінчив Московське художнє училище. Служив у Радянській Армії, працював художником-реставратором.

Із середини 1980-х років брав активну участь у суспільно-політичній діяльності країни, був членом Московської спілки російської культури «Вітчизна», публікував статті в православних і праворадикальних виданнях. У 19891992 роках був активістом християнсько-патріотичного союзу і потім Союзу «Християнське відродження». 17 січня 1990 року був в числі засновників Братерства в ім'я Царя Миколи II. У травні 1990 року увійшов до складу редакції російської газети Союзу «ХВ» «Земщина», працював у редакції журналу «Наш сучасник».

У 19911992 роках входив у редколегію газети «Російський прапор» і працював в православному видавництві «Посад». 1993 року був членом редакційної ради «національно-революційної» газети «Наш марш». 1994 року вступив до Праворадикальної партії та брав активну участь у створенні Народної національної партії, де в грудні 1994 обраний одним із заступників голови партії. Друкував свої вірші в газеті «Завтра». 2001 року написав публіцистичне дослідження «В'язниця народу. Руський погляд на Росію», де критикує «імперську ідеологію» Росії.

Погляди[ред. | ред. код]

Олексій Широпаєв належить до плеяди російських націонал-демократів, які будують свою концепцію майбутнього Росії на протиставленні російського народу — імперській державі з центром у Москві. Ідеалом духовного і цивілізаційного вибору вбачає історію середньовічного Новгорода який, на їхню думку, був найприроднішим втіленням російської ментальності і який був зруйнований «ординською Москвою». Підтримує реінтеграцію Росії у Західну цивілізацію і виступає за створення російських національних республік у Російській Федерації. У своїх поглядах на історію СРСР солідарізується з борцями проти радянської влади, ОУН, УПА, РОА Власова та іншими. Визнає Голодомор геноцидом українців.[2]

Цитати[ред. | ред. код]

« Сталін — це ім'я і лик Росії. Чи не голубина «Трійця» Рубльова, а портрет Сталіна, написаний брудом і кров'ю — ось її ікона. Вся російська історія, починаючи з Батия (а російська історія починається саме з Батия, а не з Києва), готувала Сталіна. Росія виношувала Сталіна кілька століть. Виношувала Зло. Достоєвський все чекав народження «російського Христа». Ось він і народився : «російський Христос» - це Сталін, не випадково йому сьогодні німб домальовують! Достоєвського нудило від цих страшних передчуттів, звідси всі його метання і копання. Він хотів вірити, що Зло йде до Росії ззовні, він не хотів бачити, що Зло в самій Росії. Що сама Росія - Зло.[3] «
« ХХС — зриме втілення торжествуючої державної церкви, стрімко і органічно заповнила собою ідеологічний вакуум, що виник після уходу КПРС. Саме РПЦ допомогла значній частині пострадянського населення подолати кризу ідентичності: радянські без особливої ​​ломки стали православними. Головне, що при цьому вони зберегли внутрішній комфорт і можливість отримувати прості відповіді на складні питання, оскільки смислова матриця їхньої свідомості не змінилася: Захід залишився ворогом, а Росія, як і раніше, йде своїм особливим шляхом.[4] «
« Від України, повторюю, Росія і Казахстан безмірно далекі, а от між ними двома спорідненість спостерігається безсумнівна. Якщо Київ слідуе західному вектору, то Кремль і Астана-Нурсултан явно тяжіють до такої собі східної деспотії, султанату. Нинішня Росія любить шукати своє коріння на дніпровських берегах, а чи не краще пошукати їх в східних степах, як і радять весь час наші євразійці?[5] «

Твори[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]