Шихани (полігон)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
рос. ЦВХП «Шиханы»
Загальна інформація
52°05′52″ пн. ш. 47°06′52″ сх. д. / 52.09778° пн. ш. 47.11444° сх. д. / 52.09778; 47.11444Координати: 52°05′52″ пн. ш. 47°06′52″ сх. д. / 52.09778° пн. ш. 47.11444° сх. д. / 52.09778; 47.11444[1]
Водойма Волга
Площа 450 км²[2]

Шихани також відомий як ЦВХП ((рос.) Центральный военно-химический полигон) — військовий полігон в Росії (в/ч 42734[3]), орієнтований на випробування хімічної зброї. Розташований в Саратовській області поблизу міста Шихани.

Поблизу полігону знаходяться також селища Шихани (Вольск-17) та Шихани-2 (Вольск-18), де знаходяться пов'язані військові частини та різні державні організації, що займались дослідженням і виготовленням хімічної зброї.[4]

Згідно з заявами міністерства закордонних справ Великобританії, саме тут розроблялась отрута, якою було отруєно Сергія та Юлію Скрипаль у Солсбері у 2018.[5][6]

Історія[ред. | ред. код]

Військовий полігон «Шихани» був створений у 1920-х роках, спочатку як танковий. І тільки у 1928 вийшла постанова РВР СРСР про необхідність створення окремого військово-хімічного полігону. Потреба в окремому полігоні була нагальною — активні випробування хімічної зброї проводились в 1920-х Інститутом Хімічної Оборони (ІХО) на полігоні в Кузьмінках, в передмісті Москви[7]. Проводити випробування хімзброї так близько від міської межі столиці ставало дедалі небезпечнішим, і в 1929 місце для нового полігону було вибране поблизу міста Вольська, серед переваг вибраного полігону розміром 130 км² була можливість проводити випробування в різних умовах, і в лісистій місцевості й на воді.[8]

Німецький персонал на секретному об'єкті «Томка» в Шиханах, 1928

Поряд з полігоном існувала хімічна лабораторія, основана у 1926, так званий «об'єкт „Томка“», де проводились спільні радянсько-німецькі дослідження хімічної зброї. Ці дві країни, які опинилися на той момент в міжнародній ізоляції, уклали Рапалльський договір про співпрацю, у тому числі його секретну частину про співробітництво у військовій галузі. Саме в рамках цієї угоди на радянській території було створено об'єкт для спільної розробки та випробування хімічної зброї та засобів захисту від неї.[2][4][9]

В 1930 році почались перші випробування хімічної зброї, перш за все іприту, за їх результатами перш за все було прийнято рішення розширити полігон до 400 км², виселивши навколишні два села. Проте і цих мір було недостатньо. Випробування хімічної зброї велись з таким нехтуванням необхідних заходів безпеки, що про отруєння цивільного населення навіть доповідали наркому: «ввиду непрекращающихся случаев поражения местного населения при проведении опытов на полигоне…»[10][7]. А в 1934 через помилки при скиданні бомб з великої висоти отруїли 66 людей, в тому числі 61 дитину в сусідньому селі Ключі.[11]

Випробування активно проводились й на тваринах, і не лише на мишах, наприклад лише за 1932 через полігон пройшло майже 2 тис. собак і 1 тис. кролів[2]. Випробування 1931—1932 включали стрільбу снарядами та бомбардування бомбами з іпритом і подальші дослідження впливу на місцевість. Наступні роки досліджувалась можливість перетинання зараженої місцевості бійцями без хімзахисту. За результатами було прийняте рішення про необхідність прийняття на озброєння 5-кілограмових авіабомб з іпритовою начинкою. Активну участь у випробуваннях на полігоні брав керівник Військово-хімічного управління РСЧА Яків Фішман.

1936 року полігон в черговий раз розширили, до 450 кв.км, а персонал налічував 670 осіб, не враховуючи військ охорони[2].

На полігоні базувався особливий мобільний загін № 123 по ліквідації наслідків ядерних аварій, який брав активну участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи[12].

В 1980-х в СРСР існував ще один полігон для випробування хімічної зброї — в Узбекистані, на плато Устюрт[7].

Станом на 2016 на території полігону знаходились значні запаси іприту. Ці отруйні речовини давно не використовувались, але їх утилізація є серйозною проблемою, тому МО РФ продовжують витрачати значні кошти на прилади контролю для полігону.[3]

Станом на 2021 полігон продовжує залишатись місцем тренувань для військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту (РХБЗ) Росії.[13]

Підрозділи[ред. | ред. код]

33-й науково-дослідний випробувальний інститут[ред. | ред. код]

Головною науковою організацією з розробки та випробування хімічної зброї в СРСР з 1928 року був московський «Інститут хімічної оборони» (розташовувався на Яузі неподалік Преображенської площі), саме йому належав випробувальний полігон у Кузьминках. У 1930-их ІХО був перейменований в НДХІ РСЧА (рос. НИХИ), а після війни, в 1946 році — в Центральний науково-дослідний військово-технічний інститут (рос. ЦНИВТИ). Наприкінці 1950-х вирішили перевезти його з Москви до Шихан, ближче до полігону. ЦНДВТІ кількома ешелонами переїхав до Саратовської області 1960 року. У 1961 році головний інститут радянської військової хімії був структурно злитий з полігоном і знову, тепер востаннє, змінив назву на 33-й Центральний науково-дослідний випробувальний інститут (рос. ЦНИИИ) МО СРСР, під яким діє в структурі Міноборони Росії по сьогодні[14]. Він знаходиться у селищі Шихани-2.[4]

Цивільний інститут технологій органічного синтезу[ред. | ред. код]

Цивільний інститут технологій органічного синтезу (рос. Гражданский институт технологии органического синтеза (ГИТОС)) також займався розробкою та виробництвом хімічної зброї[12], як філіал московського Державного науково-дослідного інституту органічної хімії та технології (рос. ГосНИИОХТ), і теж був переведений на полігон у 1960-х, в селище Шихани-1 (Вольськ-17). Цей науково-дослідний інститут знаходився у віданні міністерств військово-промислового комплексу і КДБ СРСР. Існувала певного роду конкуренція між двома установами. За свідченнями Віла Мірзоянова (вчений-хімік, який розсекретив розробки хімічної зброї, в тому числі сімейство отрут «Новічок»[15]), саме тут виробляли отруту рицин, яким ймовірно був отруєний в 1978 Георгій Марков, болгарський журналіст і дисидент[4]

Після гучного скандалу з отруєнням Сергія Скрипаля і ще кількох осіб у Солсбері у 2018 в селищі Шихани збирались знести кілька корпусів інституту технологій органічного синтезу, нібито у зв'язку з закінченням програми розробки хімічної зброї[16]

1-ша мобільна бригада РХБЗ[ред. | ред. код]

Докладніше: 1-ша мобільна бригада радіаційно-хімічно-біологічного захисту (РФ)

1-ша мобільна бригада радіаційно-хімічно-біологічного захисту (в/ч 71432), знаходиться в селищі Шихани-2 (Вольск-18).[17]

9-й полк радіохімічної розвідки[ред. | ред. код]

9-й полк радіохімічної розвідки (рос. 9-й полк радиохимической разведки и засечки), в/ч 29753, знаходиться в селищі Шихани-2 (Вольск-18). З'єднання займається забезпеченням захисту військ, цивільних осіб від радіоактивної, хімічної та біологічної небезпеки.[18]

Шихани-4[ред. | ред. код]

Шихани-4 — арсенал 9-го полку радіохімічної розвідки[18].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Химическое оружие. malaya-zemlya.livejournal.com (рос.). Архів оригіналу за 6 вересня 2023. Процитовано 6 вересня 2023.
  2. ↑ а б в г Немецкий центр «химической войны» в СССР. wwii.space (рос.). Архів оригіналу за 5 червня 2023. Процитовано 6 вересня 2023.
  3. ↑ а б Утечки иприта на саратовском полигоне военные найдут за 179 млн рублей. business-vector.info (рос.). Архів оригіналу за 28 вересня 2022. Процитовано 6 вересня 2023.
  4. ↑ а б в г Ядовитые Шиханы, родина «Новичка». ru.krymr.com (рос.). Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 6 вересня 2023.
  5. ↑ Експерт: "Новичок" виробляли лише в Росії. pravda.com.ua. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 6 вересня 2023.
  6. ↑ Novichok: nerve agent produced at only one site in Russia, says expert. theguardian.com (англ.). Архів оригіналу за 5 червня 2023. Процитовано 6 вересня 2023.
  7. ↑ а б в «Химическая столица»: «ипритное озеро» и отравленная земля в московских Кузьминках. ru.krymr.com (рос.). Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 6 вересня 2023.
  8. ↑ «Химическое вооружение — война с собственным народом (трагический российский опыт)». levfedorov.ru (рос.). Архів оригіналу за 10 травня 2017. Процитовано 6 вересня 2023.
  9. ↑ Объект «Томка». picturehistory.livejournal.com (рос.). Архів оригіналу за 18 лютого 2018. Процитовано 6 вересня 2023.
  10. ↑ Российский государственный военный архив: ф. 31, оп. 7, д. 182, л. 14
  11. ↑ Полигон в Шиханах. 845-93.ru (рос.). Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 6 вересня 2023.
  12. ↑ а б Юбилей атомного Армагеддона. m.saratovnews.ru (рос.). Архів оригіналу за 19 травня 2021. Процитовано 6 вересня 2023.
  13. ↑ В Саратовской области на полигоне Шиханы прошла торжественная церемония награждения участников Всеармейского конкурса среди тяжелых огнеметных подразделений войск РХБ защиты «Белое солнце». function.mil.ru (рос.). Процитовано 6 вересня 2023. {{cite web}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка)
  14. ↑ 33 Центральный научно-исследовательский испытательный институт Министерства обороны Российской Федерации. ens.mil.ru (рос.). Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 6 вересня 2023.
  15. ↑ Полигон химического оружия в подмосковных Кузьминках. antisovetsky.livejournal.com (рос.). Архів оригіналу за 25 листопада 2017. Процитовано 6 вересня 2023.
  16. ↑ В России снесут корпуса института, где якобы разработали Новичок. nv.ua (рос.). Архів оригіналу за 1 травня 2018. Процитовано 6 вересня 2023.
  17. ↑ 1-я мобильная бригада РХБ защиты. komandirovka.ru (рос.). Архів оригіналу за 27 липня 2023. Процитовано 6 вересня 2023.
  18. ↑ а б 9-й полк радиохимической разведки и засечки (в/ч 29753). voinskayachast.net (рос.). Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 6 вересня 2023.

Джерела[ред. | ред. код]

Л. А. Федоров. Химическое вооружение — война с собственным народом (Трагический российский опыт). — М : Лесная страна, 2009. — Т. Том 2. — 240 с. — ISBN 978-5-91505-014-2.

Л. А. Федоров. «Новичок»: история тайного оружия. — М : Родина, 2021. — 560 с. — ISBN 978-5-00180-157-3.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шихани_(полігон)&oldid=40648514