Шкірне дихання
Шкірне дихання [1] — форма дихання, при якій газообмін відбувається через шкіру або зовнішні покриви організму, а не через зябра або легені. Шкірне дихання може бути єдиним методом газообміну або може супроводжувати інші форми. Шкірне дихання трапляється у багатьох організмів, включаючи комах, амфібій, риб, морських змій, черепах і зрідка у ссавців.
Риби[ред. | ред. код]
Шкірне дихання спостерігається у різноманітних морських, приливних і прісноводних риб. Що стосується водного дихання, риба дихає переважно зябрами, але шкірне дихання може становити від 5 до 40 відсотків загального дихання, залежно від виду та температури. Шкірне дихання є важливим для риб, які дихають повітрям, таких як стрибуни та очеретяна риба, і в таких видів може становити майже 50 відсотків від загального дихання. [2]
Земноводні[ред. | ред. код]
Шкіра амфібій є основним місцем дихання в усіх видів. [2] Шкірне дихання є єдиним способом дихання безлегеневих саламандр (родина Plethodontidae), які повністю позбавлені легенів, але складають найбільшу родину саламандр. Шкірне дихання у жаб та інших земноводних може бути основним способом дихання під час низьких температур. [3]
Деякі амфібії, які використовують шкірне дихання, мають великі складки шкіри для збільшення площі дихання. Приклади включають пекельну саламандру та водяну жабу озера Тітікака . [2] На шкірне дихання в пекельних саламандр припадає понад 90 відсотків поглинання кисню та виділення вуглекислого газу. [4]
Плазуни[ред. | ред. код]
Покриття лускою значною мірою перешкоджає шкірному диханню рептилій, але газообмін може відбуватися між лускою або ділянками зі зменшеною лускою. Деякі черепахи використовують шкірне дихання навколо клоаки під час підводної сплячки. [4]
У деяких морських змій шкірне дихання може становити до 30 відсотків загального поглинання кисню і є важливим під час пірнання, під час якого кров відтікає від легенів до капілярів шкіри, у деяких випадках спричиняючи почервоніння шкіри. [2]
Ссавці[ред. | ред. код]
Ссавці є ендотермними («теплокровними») і мають вищі метаболічні потреби, ніж ектотермні («холоднокровні») хребетні, а шкіра товстіша та непроникніша, ніж у інших хребетних, що виключає шкіру як основне джерело газообміну. . Однак може відбуватися невелика кількість дихання, а у кажанів на сильно васкуляризовані крила може припадати до 12 відсотків виділення вуглекислого газу. [4] У людини та більшості інших ссавців шкірне дихання становить максимально 1-2 відсотки. [4] [2]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Tattersall, Glenn J. (2007), Aird, William C. (ред.), Skin Breathing in Amphibians, Endothelial Biomedicine, Cambridge: Cambridge University Press: 85—91, ISBN 978-0-521-85376-7, процитовано 16 березня 2021
- ↑ а б в г д Feder, Martin E.; Burggren, Warren W. (1985). Cutaneous gas exchange in vertebrates: design, patterns, control and implications (PDF). Biological Reviews. 60 (1): 1—45. doi:10.1111/j.1469-185X.1985.tb00416.x. PMID 3919777.
- ↑ Johnson, Peter H. Raven, George B. (2002). Respiration. Biology (вид. 6th). Boston: McGraw-Hill. с. 1053-1070. ISBN 0073031208.
- ↑ а б в г Kardong, Kenneth V. (2002). The Reepiratory System. Vertebrates: Comparative Anatomy, Function, Evolution (вид. 3rd). Boston, MA: McGraw-Hill. с. 403. ISBN 0072909560.
|
Це незавершена стаття із зоології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |