Ядерна енергетика Венесуели
Програми ядерної енергетики Венесуели почалися в 1950-х роках, але зараз немає активних ядерних енергетичних установок. Більшість ядерної наукової діяльності Венесуели здійснюється у Венесуельському інституті наукових досліджень (IVIC).[1][2]
Венесуела не займається видобутком радіоактивних корисних копалин, але за оцінками уряду в країні є 50 тонн невикористаної уранової руди.[2]
Історія[ред. | ред. код]
Під час правління президента Маркоса Переса Хіменеса ядерний реактор RV-1 в IVIC був введений в експлуатацію під керівництвом Умберто Фернандеса-Морана.[3] Реактор був придбаний у General Electric у 1956 році і міг виробляти до 3 МВт електроенергії.[2] Реактор досяг критичного стану в 1960 році і був закритий в 1994 році.[3]
Міжнародні угоди[ред. | ред. код]
У серпні 1957 року Венесуела стала членом Міжнародного агентства з атомної енергії, а в 1967 році підписала Договір Тлателолко, згідно з яким країни-учасниці погоджуються заборонити та попередити випробування та створення ядерної зброї.[3] У 1975 році Венесуела також підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)[3] і в березні 1982 року домовилися про угоди про гарантії МАГАТЕ, що охоплюють всю її ядерну діяльність.[3]
У 2017 році Венесуела підписала Договір ООН про заборону ядерної зброї.[4]
Інші угоди включають меморандум про взаєморозуміння з Бразилією щодо співробітництва в мирному використанні ядерної енергії від липня 1979 року, а потім спільний дослідницький проєкт ядерних реакторів у листопаді 1983 року.[3] У 2007 році в газеті O Estado de S. Paulo була опублікована стаття про те, що технологія видобутку урану, розроблена Національною комісією з ядерної енергії Бразилії (CNEN), була передана Венесуелі.[3]
Скасовані проєкти[ред. | ред. код]
У 2010 році Венесуела оголосила про плани будівництва атомної електростанції за підтримки Росії.[5] Венесуела підписала з Росією два договори: один про взаємну співпрацю в галузі ядерної енергетики, а другий — про купівлю та встановлення двох ядерних реакторів: дослідницького, який буде використовуватися в медичних і наукових цілях, і атомної електростанції.[1]
Після аварії на АЕС «Фукусіма-дайчі» в Японії у 2011 році президент Венесуели Уго Чавес оголосив про припинення планів будівництва атомної електростанції.[6]
Угода з Росією передбачала навчання студентів у Росії для збільшення профільних кадрів. Багато венесуельських студентів навчалися в аспірантурі в Росії до закінчення програми навчання у 2017 році.[1]
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Greaves, Eduardo D.; Sajo-Bohus, Laszlo (2017). 26.23 Venezuela. У Dolan, Thomas J. (ред.). Molten Salt Reactors and Thorium Energy. Woodhead Publishing, Elsevier. с. 765—773. ISBN 978-0-08-101243-7.
- ↑ а б в Squassoni, Sharon; Gerami, Nima (18 September 2008). Venezuela: A Nuclear Profile. Carnegie Endowment for International Peace. Процитовано 18 June 2019.
- ↑ а б в г д е ж Diehl, Sarah (7 May 2019). Venezuela's Search for Nuclear Power - or Nuclear Prestige. Nuclear Threat Initiative. Процитовано 18 June 2019.
- ↑ Chapter XXVI: Disarmament – No. 9 Treaty on the Prohibition of Nuclear Weapons. United Nations Treaty Collection. 20 вересня 2017. Процитовано 21 вересня 2017.
- ↑ Harding, Luke (15 October 2010). Russia and Venezuela strike nuclear power station deal. The Guardian. ISSN 0261-3077. Процитовано 18 June 2019.
- ↑ Rodríguez Pons, Corina (16 March 2011). Chavez Halts Venezuela Nuclear Plans After Japanese Crisis. Bloomberg. Процитовано 18 June 2019.
| |||||||||||||||||||
