Удавчик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:26, 25 липня 2020, створена Стефанко1982 (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Удавчик
Удавчик західний
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Змії (Serpentes)
Родина: Удавові (Boidae)
Підродина: Піщані удави (Erycinae)
Рід: Удавчик (Eryx)
Daudin, 1803
Синоніми
Clothonia
Gongylophis
Cusoria
Cursoria
Neogongylophis
Pseudogongylophis
Посилання
Вікісховище: Eryx
Віківиди: Eryx
EOL: 36285
ITIS: 209575
NCBI: 51863
Fossilworks: 53235

Удавчик[1] (Eryx) — рід неотруйних змій з родини удавових. Має 12 видів. Інша назва «справжні піщані удави».

Загальна довжина представників цього роду змій коливається від 40 до 100 см. Мають характерну форму тулуба — голова не відмежована від шиї та вкрита зверху численними, порівняно дрібними щиточками неправильної форми. Міжщелепний щиток великий, він сильно загортається на верхню поверхню морди. Підхвостові щитки (всі або більша частина) розташовані в 1 поздовжній рядок. Передні зуби як на верхній, так і на нижній щелепах, довше задніх. Голова коротка, тулуб кремезний, міцний. Забарвлення спини здебільшого темне, черево значно світліших кольорів.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

Полюбляють піщані, щебенисті, глинясті місцини. Значну частину життя проводять риючи ходи під шарами ґрунту. Активні вночі. Харчуються комахами, равликами, гризунами, дрібними ящірками, птахами.

Це яйцеживородні змії. Самиця народжує до 20 дитинчат.

Розповсюдження

[ред. | ред. код]

Мешкають у південно-східній Європі, західній та південній Азію від Аравійського півострова до Індії, Шрі-Ланки. Зустрічаються у північній та східній Африці на південь до Кенії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 257.

Джерела

[ред. | ред. код]