Білорус Антон Васильович

Білорус Антон Васильович (*8 липня 1900 р., с. Більковці Коростишівської волості, Радомишльського повіту, Київської губернії — †7 січня 1966 р., м. Коростишів, Житомирської обл.) — педагог, кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент Кіровоградського та Херсонського педінститутів, Київського університету ім. Т. Шевченка, політв'язень сталінських концтаборів (1949—1955).

Біографія

Середняцька селянська родина Василя Романовича та Хіврі Арсенівни (дівоче прізвище Ігнатенко) Білорусів мала чотирьох синів — Степана, Макара, Юхима та наймолодшого Антона. Померли Роман та Хівря відносно молодими в 1916—1917 рр.

Початкову освіту Антон одержав в Коростишівському двокласному училищі. 1920 року закінчив другий клас 56-ї Житомирської єдиної трудової школи, через рік, в 1921 році — житомирську Педагогічну школу (колишня учительська семінарія), а в 1924 — Волинський Інститут Народної Освіти ім. І. Франка (м. Житомир)  по агробіологічному циклу

З 1924 р. до квітня 1931 р. працював учителем природознавства, фізики, хімії в трудових школах міст Овруча і Коростеня Житомирської області.

1 квітня 1931 р. вступив до аспірантури Науково-дослідного інституту геології (м. Київ) і закінчив її в травні 1934 р. На прилюдному засіданні наукової ради Науково дослідного інституту геології 13 травня 1934 р. захистив дисертаційну роботу на тему «Четвертинні поклади вододілу річок Тетерева, Гуйви — Гнилоп'яті та прилеглих дільниць» і був кваліфікований кандидатом наук в галузі «Загальна геологія». На цьому засіданні наукової ради інституту були присутні три професори — Чирвинський В. М., Безбородько М. І., Лисенко Ф. О.; рецензували роботу керівник секції загальної геології, видатний геолог проф. Чирвинський В. М. та науковий співробітник Біленко Д. К.

Співробітництво Білоруса А. В. з проф. Чирвинським мало продовження: в 1939 році в Працях інституту геології АН було вміщено за їхніми підписами статтю «Граніти р. Гірського Тикича»

З років навчання в Житомирі та аспірантури в Києві в нього склались хороші приятельські стосунки з Володимиром Бондарчуком (згодом ректор Київського університету, академік) і Володимиром Можарем (згодом відомий математик, репресований в 30-х роках).

З вересня 1934 р. до серпня 1941 р. працював доцентом геології і завідувачем кафедри хімії в Кіровоградському Педагогічному Інституті. Займався дослідженням корисних копалин і написав роботу «Корисні копалини Кіровоградської області» (1938 р.). 15 липня 1936 р. проходив Державну кваліфікаційну комісію Наркомосу УРСР, яка затвердила його вчену ступінь кандидата геологічних наук і звання доцента.

9 грудня 1939 р. був зареєстрований кандидатом по 110-му міському виборчому округу, а 24 грудня обраний депутатом Кіровоградської міської ради народних депутатів. Це був чисто декоративний орган влади, куди входило 251 депутат (один на кожних 250 мешканців міста, що мали право голосу).

В червні 1941 року, напередодні початку гітлерівсько-сталінської війни, подав заяву до інституту геології Академії наук України про проходження докторантури.

За станом здоров'я (гіпертонія) був невійськовозобов'язаним. З початком війни, маючи припис евакуюватися з родиною, залишився під німецькою окупацією.

З приходом німецьких військ у серпні 1941 року у Кіровограді почала виходити газета «Український голос», організаторами якої були учасники похідних груп ОУН львів'яни Василь Пасічняк (головний редактор) і Городицький (відповідальний секретар). Вони довкола цієї газети згуртували місцеву українську інтелігенцію. Це були переважно колишні викладачі та студенти педінституту, працівники місцевих газет — Мозговий, Мудрий, Малець, Шевченко І. І., Манюта, Будаш І. В, Крангач, Мартишевський К. Г., Потапов О. Т., Ходак П. І., Россохин К. М., Варгачов С. В., Кравченко…

Приблизно у жовтні-листопаді Пасічняк і Городицький були заарештовані окупаційною владою. Газету перейменовано на «Українські вісті», очолили її Мозговий І. С. — головний редактор, Шевченко І. І. — заступник гол. редактора та Будаш — відповідальний секретар. Саме в цей час почав працювати в газеті А. Білорус — з листопада 1941 року на посаді коректора, а з січня по травень 1942 на посаді завідувача економічного відділу.

Окупаційні власті шантажували А. Білоруса, використовуючи його минуле «радянського безпартійного висуванця». З огляду на своє непевне становище навесні 1942 року він разом  зі сім'єю (дружина, дочка чотирнадцяти та син восьми років) виїздить в м. Коростишів до батьків дружини. Працював у лісництві рахівником, а згодом, з березня 1943, був завідувачем однорічної сільськогосподарської школи в селі Ходорків.

Після «двохразового звільнення» Коростишева в кінці 1943 року, з 1 лютого 1944 р. до 30 вересня 1944 р. працював учителем фізики, хімії в Коростишівському педагогічному училищі, з 1 жовтня 1944 р. до 1 вересня 1945 р. — доцентом геології і деканом географічного факультету Херсонського Педагогічного Інституту. З осені 1945 р. Білорус А. В. у Києві, де від 1 вересня 1945 р. до 30 червня 1947 працював доцентом геології та замдекана геолого-ґрунтознавчого факультету Київського Державного Університету, ректором якого на той час був В. Г. Бондарчук. Був одним із авторів книжки «Університет на дому. Геологія, випуск І», виданої в 1948 р., написавши один з трьох розділів під назвою «Земля як матеріальна система». До іншого випуску цього збірника здав працю «Екзогенні процеси». Змушений був залишити роботу в університеті, оскільки працівники МДБ почали розслідувати його окупаційне минуле.

З 29 серпня 1947 р. до 11 квітня 1949 р. працював старшим геологом в Київській геолого-розвідковій експедиції Міністерства промисловості будівельних матеріалів і досліджував вапняки-ракушняки, як будівельний матеріал. Написав роботи: «Известняки-ракушечники (пильные) юга Европейской части СССР», в двох частинах (1948 р.) і  «Известняки-ракушечники (пильные) Каменец-Подольской области» (1949 р.).

Заарештований Білорус А. В. 9 квітня 1949 р. за постановою від 28 березня 1949 р., в якій про нього сказано: "проживаючи на окупованій території, був активним німецьким підручним, працював в німецько-фашистській газеті «Кировоградские вести»".

Справа в тому, що на той час уже було засуджено декого з колишніх працівників кіровоградської газети «Українські вісті»: в 1944 р. — Шевченка, Россіхина, Бурмаку, в 1946 р.— Мозгового, Манюту. Дехто з цих людей на допитах під час слідства називав серед працівників газети і Білоруса, характеризував його діяльність в редакції.

Від дня арешту до 19 квітня старший слідчий Швидкий робить йому чотири допити і виносить постанови: про обвинувачення за статтею 54-1 «а» КК УРСР, про передачу слідчої справи для подальшого слідства в УМДБ Кіровоградської обл., про етапування арештованого з внутрішньої тюрми МДБ УРСР у внутрішню тюрму УМДБ по Кіровоградській обл.

Допроваджують його у Кіровоград не пізніше 4 травня 1949 року, саме цим днем датована постанова слідчого Фокіна про прийняття справи до провадження. Але документи про слідчі дії Фокіна у справі відсутні. 18 травня 1949 р. справу приймає до свого провадження начальник відділення слідчого відділу УМДБ КО капітан Бардась. Він з 25 травня до 22 червня робить арештованому сім допитів (з них чотири нічних) і виносить постанови про перекваліфікацію обвинувачення зі статті 54-1 «а» на ст. ст. 54-3 і 54-10 ч. 2 КК УРСР, про долучення до справи речових доказів (вирізки з газет зі статтями, приписуваними Білорусу), про виокремлення слідчих матеріалів та протокол про закінчення слідства.

Слід наголосити, що майже трьохмісячне слідство в двох містах не встановило будь-яких нових істотних обставин діяльності підсудного в газеті «Українські вісті», окрім тих, про які було відомо зі свідчень раніше засуджених працівників газети. Так, він працював з листопада 1941 р. по травень 1942 р. в цій газеті на посадах коректора, а згодом завідувача економічного відділу, друкував на сторінках газети статті, дописи від своїм прізвищем та під псевдонімами Лисенко, Дніпровий, Ігнатенко (прізвище матері). Долучено до справи шість газетних вирізок: «Промислові товари для області та міста», «Торфовища», «Буре вугілля та електростанції», «Українське населення Карпат», «Фізико географічний нарис Кіровоградської області», «Незабром і весна», на зворотній стороні першої вирізки є фрагменти допису про село Грузьке. В цих двох останніх дописах містяться «антирадянські висловлювання». «Найстрашнішим» є допис «Незабаром і весна», в якій йдеться про «підготовку до весни». Тут вжито вислову «жидо-комуна», половину допису складає простора цитата з грізного звернення райхскомісара Коха до народу України. Підписано допис «Кравченко». Навряд чи ця стаття належить Білорусу, бо має вона офіційний, редакційний характер, за тематикою належить до сільськогосподарського відділу (такий був в редакції), серед співпрацівників газети була людина з прізвищем Кравченко.

23 червня затверджений обвинувальний висновок передається прокуророві Кіровоградської обл.

27 червня прокурор затверджує обвинувачення і скеровує його в Кіровоградський обласний суд. На своєму підготовчому засідання 1 липня суд приймає справу до свого провадження и призначає судове закрите засідання на 7 липня 1949 р.

7 липня 1949 р., напередодні 49-річчя підсудного, закрите судове засідання в складі голови обласного суду Притчі, народних засідателів  Сараскіної та Коніщева, з секретарем Болтянським за участю прокурора Чередниченко та оборонця Корсунського визнає Білоруса А. В. винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 54-3, 54-10 ч. ІІ КК УРСР виносить йому вирок:

«за сукупністю вчинених ним злочинів у відповідності зі ст. 45 КК УРСР на підставі ст. 54-10 ч. ІІ КК УРСР з санкцій ст. 54-2 КК УРСР з застосуванням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1947 року „Про відміну смертної кари“ ув'язнити у виправно-трудових таборах терміном на двадцять п'ять (25) років, з наступною поразкою в правах по п.п. „а“, „б“, „в“ ст. 29 КК УРСР терміном на п'ять (5) років з конфіскацією майна, що належить засудженому, в прибуток держави.»

10 липня А. Білорус подає до Верховного суду УРСР касаційну скаргу з «проханням по можливості зменшити термін покарання». Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду УРСР 17 серпня 1949 року ухвалює «касскаргу Білоруса А. В. залишити без задоволення, а вирок Кіровоградського Облсуду від 7 липня 1949 року в силі.»

Покарання Білорус А. В. відбував у Комі АРСР (Ухтажемлаг), на вугільних шахтах його використано за фахом.

3 грудня 1954 року замісник генерального прокурора СРСР у порядку нагляду вносить протест у президію Верховного суду УРСР, де констатує, що «міра покарання обласним судом до Білоруса вибрана надзвичайно сувора, не відповідна ступеню вчиненого злочину» і просить «вирок Кіровоградського обласного суду і визначення Верховного суду УРСР у даній справі змінити з 25 до 10 років позбавлення волі. В іншому вирок облсуду залишити в силі.» Президія Верховного Суду УРСР задовольняє цей протест своїм рішенням № 1686н. 54 від 30 грудня 1954 року. Це рішення з грифом «Весьма срочно. Секретно» дісталося до спецвідділу Ухтажамлагу МВС СРСР вже тоді, коли Білоруса в Комі АРСР не було. Рішення повернуто в Кіровоград у березні 1955 року «без исполнения».

5 лютого 1955р за визначенням сесії Верховного Суду Комі АРСР від 27 січня 1955 р. на підставі статті 457 і 462 УПК РРФСР Білорус А. В. був достроково звільнений. Йому було заборонено оселятись у Києві та великих містах, місцем проживання він обрав Коростишів, де з 16 травня 1955 р. до смерті працював лаборантом-хіміком в лабораторії санепідемвідділу Коростишівської райлікарні.

На підставі пункту 5 статті 47 Основ кримінального законодавства СРСР і союзних республік та Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 липня 1959 вважався несудимим. В 1962 році Білорус звертався до відповідних інстанцій з проханням про реабілітацію. Кіровоградська прокуратура своєю постановою від 17 січня 1962 року, не вбачаючи підстав для реабілітації, залишила прохання без задоволення.

Помер А. В. Білорус на різдво, 7 січня 1966 р., від інсульту в м. Коростишеві, похований там само.

Лише 12 серпня 1992 року прокуратура Кіровоградської області в своєму «Заключении в отношении Белоруса А. В. по материалам уголовного дела (арх. № 3168)», повторивши стандартну фразу, що Білорус, працюючи на посадах коректора, а згодом завідувача економвідділу газети «Кіровоградські вісті» «був активним німецьким підручним по розповсюдженню антирадянської агітації», далі пише: «Однако в материалах дела отсуствуют какие-либо доказательства, свидетельствующие о его предательской деятельности в отнощении советских граждан. На Белоруса Антона Васильевича распространяется действие ст. 1 Закона Украинской ССР от 17 апреля 1991 г. „О реабилитации жертв политических репресий на Украине“ за отсуствием доказательств, подтверждающих обоснованность привлечения его к уголовной ответственности». Так «совєтський гуманізм» і в незалежній Україні продовжує триматися за свої мертві жертви.

Джерела

• Кропивницький обласний державний архів. Справа № 3168. Аркуші 1-202; Справа П-13365.
• Пасічник В. Спомини з мого твердого життя. Зачитано на З'їзді Українських Політв'язнів в Нью-Йорку, 19.05.1985 року. http://www.memorial.kiev.ua/genocyd-ukrajinciv/koncentracijni-tabory/1055-spomyny-z-mogo-tverdogo-zhyttja.html
• Реабілітовані історією: науково-документальна серія книг. Кіровоградська область. Книга п’ята. Світловодський, Ульянівський, Устинівський райони, м. Кіровоград: МПП «Антураж А». 2009. С. 262, 269, 272, 366, 401, 408.

Список праць Білоруса А.В

1. Хощеватське родовище марганцевих руд. 1931 р., рукопис, зберігається в геологічному управлінні, 2 друк аркуша
2. Дубровське родовище каоліну, фізико-хімічна характеристика його. 1932 р., рукопис, зберігається в геологічному управлінні, 2 друк. аркуша
3. Матеріали до пізнання і складання карти четвертинних відкладів УРСР, 1933 р. Праці інституту геології АН УРСР під редакцією проф. Бондарчука.
4. Четвертинні поклади вододілу р. Тетерева, Гуйви-Гнилоп'яті та прилеглих дільниць, 1934 р., дисертаційна робота, 4 друк аркуші.
5. Корисні копалини четвертинних покладів водорозділу річок Тетерева— Гуйви, 1934 р., рукопис, зберігається в геологічному управління, 1,5 друк. аркушів.
6. Корисні копалини Кіровоградської області, 1938 р., рукопис, зберігається в Кіровоградському педагогічному інституті, 3 друк. аркуші.
7. Граніти р. Гірського Тикича, 1939, разом з проф. Чирвинським В. М., Праці інституту геології АН УРСР , 2 друк. аркушів.
8. Українське населення Карпат // Український голос (Кіровоград) від  10.01.1942.
9. Фізико-географічний нарис Кіровоградської області // Український голос (Кіровоград)) від  31.01.1942.
10. Земля як матеріальна система // Білорус А., Гаврусевич В., Усенко І. Університет на дому. Геологія. Випуск 1 за редакцією проф. Бондарчука В. Г. К.: Радянська школа. 1948. С. 5-49
11. Екзогенні процеси, 1947 р. Рукопис здано до збірника «Університет на дому. Геологія. Випуск 2», 3 друк. аркуші.
12. Известняки-ракушечники (пильные) юга Европейской части СССР, в двох частинах, 1948 р.
13. Известняки-ракушечники (пильные) Каменец-Подольской области, 1949 р..