Полірування
Полірува́ння (від нім. Polieren, яке походить від лат. polio — робити гладким) — викінчувальна операція обробки поверхонь металевих і неметалевих виробів. Сутність полірування полягає у зніманні дуже тонких шарів матеріалу обробки механічними, хімічними, електролітичними або методом іонного опромінення для надання поверхні малої шорсткості і дзеркального блиску. Відполірована поверхня має глибину нерівностей меншу за довжину хвилі видимого світла.
Полірування металів
Полірування металів — викінчувальна обробка, при якій доясягають зменшення шорсткості поверхні (висоти мікронерівностей) меншої за 0,1 мкм, отримання непорушеної структури приповерхневого шару матеріалу, високого коефіцієнта відбивання тощо. У процесі полірування з використанням механічного впливу відбувається мікропластичне деформування і тонке диспергування поверхневого шару виробу в умовах впливу на цей шар полірувальних та доводочних матеріалів (порошкоподібних речовин, а також паст і суспензій на їх основі). Розрізняють полірування чорнове (попереднє) і чистове (остаточне). Чорнове полірування використовується для видалення нерівностей поверхні за допомогою вільних (незакріплених) або закріплених за допомогою клею абразивних зерен (порошки з розміром зерна 0,1…60 мкм) на робочій поверхні елестичних кругів і стрічок. Чистове полірування здійснюють вільними дрібнозернистими м'якими абразивними порошками (наприклад, оксидів металів) або м'якими кругами чи стрічками з нанесеними на них полірувальними пастами з поверхнево активними речовинами.
Металеві вироби обробляють на полірувальних верстатах, вдаються також до електролітичної та електромеханічної обробки.
Полірування каменю
Полірування каменю — викінчувальна обробка, що повністю проявляє фактуру, колір, рисунок і структуру породи. Виконують на шліфувально-полірувальних верстатах повстяними кругами з полірувальною суспензією (порошки оксидів хрому, олова, алюмінію тощо з водою), алмазними кругами або жорсткими полірувальними брусками сталі. Раціональні технологічні режими полірування каменю: колова швидкість полірування 8…12 м/с, швидкість подачі 0,5…2 м/хв, тиск притиснення інструмента 0,04…0,2 МПа, продуктивність 8…15 м²/год на мармурі і 1,5…6 м²/год на граніті.
Полірування деревини
Полірування деревини проводять з метою формування на поверхні виробів лакофарбових покрить. Розрізняють полірування столярне і по лакофарбових покриттях. Столярне полірування (переважно застосовується при реставраційних роботах) полягає у поступовому заповненні пор поверхні деревини розчином органічного плівкоутворювача (політури). Товщина такого покриття становить 20…30 мкм. Весь процес полірування (вручну чи на верстаті) виконується за 3-4 проходи із перервами у декілька діб. Столярне полірування добре проявляє текстуру деревини, ним викінчують грецький горіх, карельську березу, палісандр тощо. Найпоширенішим є полірування по лакофарбових покриттях (переважно з поліефірних лаків та емалей, товщиною 100…400 мкм) з подальшим натиранням поліролями.
Полірування пластмасових виробів
Пластмасові вироби полірують у барабанах, куди разом з ними завантажують полірувальну суміш — наприклад тонкоподрібнену пемзу, просочену машинним чи вазеліновим маслом, або на полірувальних верстатах.
Див. також
Джерела
- Полірування // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Киселев С. П. Полирование металлов / Под ред. Г. Ф. Кудасова. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: Машиностроение, 1967. — 120 с. — (Библиотечка шлифовщика).
- Масловский В. В., Дудко П. Д. Полирование металлов и сплавов. — М.: Высшая школа, 1974. — 255 с.
- Справочная книга по отделочным операциям в машиностроении / под ред. И. Г. Космачева. — Л.: Лениздат, 1966. — 544 с.
- Грилихес С. Я. Электрохимическое полирование. Теория и практика. Влияние на свойства металлов. — Л.: Машиностроение , 1976. — 207 c.
Посилання
- Полірування // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 157. — ISBN 978-966-7407-83-4.
- Алмазні полірувальні круги для каменю
|
Це незавершена стаття з технології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |