Клятва в залі для гри у м'яч

Клятва в залі для гри у м'яч
Названо на честь	Salle du Jeu de Paumed
Країна	Французьке королівство
Місце розташування	Salle du Jeu de Paumed
Момент часу	20 червня 1789
Перший рядок	Nationall assembly makey the oathy
Клятва в залі для гри у м'яч у Вікісховищі

Ескіз Ж. Давіда до картини «Клятва в залі для гри у м'яч» роботи.

Сучасний вигляд Зали для гри у м'яч.

Клятва в залі для гри у м'яч (фр. Serment du jeu de paume) — поворотна подія в перші дні Великої французької революції. Клятва була підписана 576 з 577 депутатів третього стану 20 червня 1789 року в імпровізованій конференц-залі в приміщенні тенісного корту, поруч з Версальським палацом, після того, як депутатів не допустили на збори Генеральних штатів.

Перебіг подій

5 травня 1789 року відбулось відкриття Генеральних штатів. В червні пройшли народні заворушення в Парижі, армія приєдналась до народу. 17 червня на Генеральних штатах найбільш радикальна група депутатів-представників третього стану на чолі з графом де Мірабо оголосила себе Національними зборами.

20 червня депутати прийшли до зали засідань і виявили, що двері зали зачинені і до них приставлена варта. Побоюючись початку репресій, того ж дня 577 депутатів третього стану зібрались в прилеглому залі для гри в же-де-пом, який належав братові короля. Там вони дали урочисту клятву не розходитися й збиратися всюди, де вимагатимуть обставини, до тих пір, поки не буде створена і затверджена на міцних підвалинах конституція королівства. За проголосували 576 з 577 присутніх депутатів. Єдиним, хто не підписав клятву став політик Йосип Мартін-Даух, який не вважав за потрібне виконувати рішення, не санкційовані королем. Текст клятви склав нотаріус Жан-Батіст Бевьє.

Таким чином третій стан відкрито продемонстрував непокору волі Людовика XVI, який був у траурі за своїм старшим сином і за давньою традицією вважав будь-які громадські збори в цей час недоречними. Щоправда, мотиви заборони на зібрання депутатів в той час не були відомі. Відповідно до клятви, депутати продовжували збиратися щодня в залі для гри у м'яч, поки за вимогою короля до них не приєдналися представники дворянства і духовенства.

23 червня король відмовився визнати вимоги депутатів третього стану. У відповідь депутати третього стану прийняли рішення не розходитися. 9 липня Національні збори прийняли назву «Установчих». 12 липня відбулись перші зіткнення повсталого народу з королівськими військами на вулицях Парижа, а 14 липня 1789 року  — штурм і взяття Бастилії.

Полотно Давіда

Наступного року Бертран Барер та Едмон Дюбуа де Кранс запропонували замовити Жаку-Луї Давіду, «художнику Революції», монументальне полотно із зображенням цієї знаменної події. Маючи намір намалювати на полотні розмірами 10 на 6 метрів сотні депутатів, Давід виконав безліч підготовчих портретних ескізів. Картина повинна була стати найбільш грандіозним проектом молодої республіки в царині мистецтва.

Однак, фінансування проекту швидко вичерпалося. Давід оголосив передплату на естампи з ескізами майбутньої картини, але вони також розходилися погано. Конвент відмовився фінансувати завершення робіт. У міру радикалізації революції багато з депутатів, які були зображені на полотні, були страчені і з героїв перетворилися на зрадників. Піддалася переоцінці й роль Мірабо. З цих причин Давід в 1794 році припинив працювати над полотном. Воно так і не було завершене.

Джерела

• Warren Roberts. Jacques-Louis David and Jean-Louis Prieur, revolutionary artists: the public, the populace, and images of the French Revolution. State University of New York, Press, 2000. Pages 227–269.
• Rolf Reichardt, Hubertus Kohle. Visualizing the Revolution: politics and the pictorial arts in late eighteenth-century France. Reaktion Books, 2008. Pages 91-131.
• Doyle, William (1990). The Oxford History of the French Revolution. p. 105. ISBN 978-0-19-285221-2.