Оноре Габрієль Мірабо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оноре Габріель Рікеті, граф де Мірабо
фр. Honoré Gabriel Riqueti, comte de Mirabeau і фр. Honoré-Gabriel Riqueti de Mirabeau
Honoré-Gabriel Riqueti, marquis de Mirabeau.PNG
Народився 9 березня 1749(1749-03-09)
м. Ле-Біньон-Мірабо, Франція
Помер 2 квітня 1791(1791-04-02) (42 роки)
м. Париж
перикардит
Поховання Пантеон
Громадянство Франція Франція
Проживання Париж
Діяльність журналіст, політик, дипломат, письменник, економіст
Відомий політик, оратор
Членство Ілюмінати
Титул маркіз
Посада депутат Національної асамблеї Франції
Батько Victor de Riqueti, marquis de Mirabeau[d]
Діти Jean-Marie-Nicolas Lucas de Montigny[d]

Оноре Габріель Рікеті, граф де Мірабо (фр. Honoré Gabriel Riqueti, comte de Mirabeau) (9 березня 1749 — 2 квітня 1791) — французький політик, письменник, оратор, революціонер, дипломат. Під час Французької революції належав до табору поміркованих революціонерів, був прихильником конституційної монархії. Був дискредитований завдяки таємним перемовам з королем, які стали відомі після його смерті.

Ранні роки життя[ред. | ред. код]

Оноре Габрієль Рікеті, граф де Мірабо народився 9 березня 1749 в замку Біньон в Провансі. Батьками Мірабо були маркіз Віктор Рікеті де Мірабо, знаменитий економіст і багатий аристократ, і Марія Женев'єва, вроджена де Вассан. Здобувши ґрунтовну домашню освіту, Мірабо продовжив навчання в приватному військовому пансіоні в Парижі у 1764-1768 рр.

З юних років Мірабо проявив себе авантюристом, мав бунтівний характер і пристрасть до веселого життя. З місця військової служби, куди його направив батько, він втік, рятуючись від обдуреної дівчини і кредиторів, які вимагали сплату боргів. У 1772 р. він одружився з багатою спадкоємицею Емілією де Маріньян, але шлюб виявився невдалим, подружжя незабаром розлучилося, а їх син Віктор помер в дитинстві. Поведінка сина та його марнотратство викликали невдоволення батька — маркіза де Мірабо, котрий добився домашнього арешту Оноре Габрієля у 1773 р. Арешт змінився засланням, а потім ув'язненням у замку Іф і пізніше у 1775 р. у фортеці Жу. У 1777 р. Мірабо втік із заслання разом з дружиною місцевого сеньйора, маркізою Софі де Моньє, що прихопила з собою значну суму грошей, але їх швидко зловили. Після арешту і суду Мірабо ув'язнений протягом двох років у Венсенському замку (1778—1780 рр.). Після звільнення він опротестував свій арешт, в суді блискуче захищав самого себе і врешті виграв справу.

Публіцист та оратор[ред. | ред. код]

З часом слава Мірабо, як блискучого оратора та авантюриста почала ширитися серед кіл інтелігенції Франції. У своїх творах він виявив переконаність в просвітницьких ідеях, мав велику ерудицію, був витонченим та гостро полемічним публіцистом. У 1776 р. він написав один з найвідоміших його творів — памфлет «Досвід про деспотизм», а у 1778 р. «Про таємні накази і державні в'язниці», в котрому викривав свавілля влади. Популярність також отримала його робота «Прусська монархія», написана в Пруссії у 1788 р., де він знаходився з дипломатичним дорученням уряду. Мірабо також написав безліч памфлетів, статей з економіки, історії, політики, дипломатії, робив переклади з Гомера, Тацита, Боккаччо.

Ще до початку революції Мірабо був обраний до Генеральних штатів у 1789 р. від третього стану (буржуазії). До парламенту він був обраний від Провансу, де знайшли підтримку його вимоги про відміну станових привілеїв. У Генеральних штатах, та пізніше в Установчих зборах він відразу став одним з авторитетних лідерів революції. Там він брав активну участь в розробці Декларації прав людини і громадянина і також Конституції, редагував газету «Листи до моїх виборців», яка стала однією з самих популярних та читаних.

Революціонер[ред. | ред. код]

Мірабо був переконаним прибічником конституційної монархії, він бачив в ній гарантію стабільної влади, власності і свободи громадян. Попри це, він також користувався величезною популярністю в радикальних кругах паризьких революціонерів, які прагнули ліквідувати монархію. Ціллю Мірабо було отримати міністерську посаду, щоб укріпити владу короля і стримати радикалізацію революції та революційну анархію. Під час своєї діяльності на чолі революції у квітні 1790 р. він налагодив секретний зв'язок з королем, представляв йому записки, в яких пропонував способи порятунку монархії через визнання конституції, вплив на громадську думку, газети, шляхом зміцнення армії.

Знаходячись в зеніті слави, Мірабо захворів на перикардит і незабаром 2 квітня 1791 року помер. Навколо його раптової смерті вирували чутки і лунали звинувачення у отруєнні. Його смерть була сприйнята як трагедія революції і його прах поховали в Пантеоні слави з найбільшими почестями. Однак, за півтора року після його смерті послання Мірабо королю Людовику XVI були знайдені в палаці Тюїльрі після арешту короля. Революціонери затаврували Мірабо як зрадника, який вів «подвійну гру», і його останки винесли з усипальниці великих людей, перепоховавши на кладовищі для злочинців в передмісті Сен-Марсо.

Див. також[ред. | ред. код]

  • 8169 Мірабо — астероїд, названий на честь революціонера.

Посилання[ред. | ред. код]