Експлорер-3

Експлорер-3
Основні параметри
COSPAR ID	1958-003A
NORAD ID	00006
Виготівник	Лабораторія реактивного руху (англ. Jet Propulsion Laboratory)
Оператор	Управління балістичних ракет армії США (англ. Army Ballistic Missile Agency)
Тип апарата	орбітальний
Штучний супутник	Землі
Обертів	~1'160
Дата запуску	26 березня 1958 17:31 UTC
Ракета-носій	Юпітер-Сі (Джуно-1)
Космодром	Мис Канаверал, СК-26
Тривалість польоту	93 доби
Схід з орбіти	27 червня 1958
Технічні параметри
Маса	14,1
Орбітальні дані
Тип орбіти	еліптична
Велика піввісь	7'870,7 км
Ексцентриситет	0,165894
Нахил орбіти	33,38°
Період обертання	115,7 хв
Прилади
Прилади	Лічильник Гейгера-Мюллера, п'ять температурних датчиків, акустичний датчик, детектор мікрометеоритів.

Експло́рер-3 (англ. Explorer — дослідник) — третій американський апарат за програмою Експлорер, другий вдалий запуск. Інше позначення — 1958 Гамма 1.

Політ

26 березня 1958 року ракета-носій Юпітер-Сі вивела Експлорер-3 на орбіту з перигеєм 186 і апогеєм 2799 км із періодом обертання 115,7 хвилини. Схід з орбіти відбувся 27 червня 1958 року, на 93-тю добу польоту.

Опис

Конструкція була схожою на Експлорер-1. Повна маса супутника становила 14,1 кг, з них 8,4 кг приладів. (Для порівняння — перший радянський супутник Спутнік-1 важив 83,6 кг). Відсік приладів монтувався у верхній частині четвертого ступеня, і виводився на орбіту разом із ним, тому в різних джерелах наводиться різна маса супутника, яким можуть вважати весь ступінь. У польоті апарат обертався зі швидкістю 750 обертів за хвилину навколо довгої осі і цим стабілізувався.

Експлорер-3 мав магнітофон, на який записувались дані з наукових приладів для фіксації параметрів радіації під час кожного оберту. Дані передавались двома групами антен: передавач потужністю 60 мВт із частотою 108,03 МГц використовував антену Герца, що складалась із двох скловолоконних щілинних антен у корпусі супутника; передавач потужністю 10 мВт із частотою 108 МГц використовував чотири гнучкі антени, розташовані хрестовиною і випрямлені внаслідок обертання апарата.

Живлення забезпечували нікель-кадмієві акумулятори, які важили приблизно 40 відсотків маси корисного вантажу. Ці батареї мали живити потужніший передавач 31 добу, а менш потужний — 105.

Оскільки був доступним невеликий простір і вимагалась невелика маса, розроблялись і виготовлялись прості і високонадійні прилади з використанням транзисторів із германію і кремнію.

Ззовні відсік приладів був розфарбований білими і темно-зеленими смугами для створення пасивного температурного контролю.

Прилади

• Лічильник Гейгера-Мюллера для виявлення космічного випромінювання. Після польоту Експлорера-3 дійшли висновку, що первісний лічильник був перевантажений сильним випромінюванням поясу заряджених частинок.
• П'ять температурних датчиків (один всередині, три ззовні, один під головним обтічником).
• Акустичний датчик (перетворювач і твердотільний підсилювач), мав реєструвати зіткнення мікрометеоритів (космічного пилу) об корпус, тому розташовувався посередині відсіку приладів і контактував з оболонкою. Ефективна площа відсіку становила 0,075 м², середній поріг чутливості 2,5 × 10⁻³ г·см/с.
• Детектор мікрометеоритів, що складався з 12 паралельно з'єднаних провідників, змонтованих на склопластиковому кільці в нижній частині корпусу паливного відсіку сіткою з чарунками 1×1 см. Кожен провідник складався зі скручених подвійних емальованих дротів із нікелевого сплаву діаметром 17 мкм (21 мкм з ізоляцією). Якби мікрометеорит розміром приблизно 10 мкм вдарив датчик, то пошкодження дроту розірвало б електричний контакт і відбулася б реєстрація зіткнення.

Підсумок

Експлорер-3 підтвердив дані Експлорера-1.

Відкриття радіаційного поясу (поясу Ван-Аллена)) було одним із важливих відкриттів Міжнародного геофізичного року.

Копія апарату нині перебуває в Національному музеї авіації і космонавтики Смітсонівського інституту.

Джерела

• Каталог НАСА(англ.)
• Експлорер і Юпітер-Сі(англ.)
• Експлорер-3(англ.)