Франко Маріні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:51, 17 лютого 2021, створена KrBot (обговорення | внесок) (видалення шаблону {{нещодавно помер}}, що був встановлений 7 днів тому)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франко Маріні
італ. Franco Marini
Народився 9 квітня 1933(1933-04-09)
Сан-Піо-делле-Камере, Л'Аквіла (провінція), Абруццо, Італія
Помер 9 лютого 2021(2021-02-09)[1] (87 років)
Рим, Італія[2]
·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)[3]
Країна  Італія
Місце проживання Рієті
Діяльність політик, профспілковий діяч
Знання мов італійська
Посада Italian Minister of Labour and Social Affairsd, сенатор Італії[d], Депутат Європейського парламенту[4], President of the Italian Senated, сенатор Італії[d][5], член Палати депутатів Італії[d], член Палати депутатів Італії[d], член Палати депутатів Італії[d] і член Палати депутатів Італії[d]
Партія Християнсько-демократична партія і Демократична партія

Франко Маріні (італ. Franco Marini); 9 квітня 1933(19330409), Сан-Піо-делле-Камере, провінція Абруццо — 9 лютого 2021, Рим) — італійський політик, член Сенату Італії до 2013 року, з 2006 до 2008 голова Сенату, член лівоцентристської Демократичної партії.

Біографія

Франко Маріні має юридичну освіту, займався профспілковою діяльністю. У 1950 році вступив в Християнсько-демократичну партію. У 1985 році Маріні був обраний головою Конфедерації профспілок Італії (CISL). У 1991 році Маріні пішов з Конфедерації профспілок, так як був призначений міністром праці в уряді Джуліо Андреотті.

У 1997 році Християнсько-демократична партія була розформована, і Франко Маріні став лідером Італійської народної партії (італ. Partito Popolare Italiano). У 1999 році Маріні був обраний до Європейського парламенту, в якому він працював до 2004 року і займався питаннями міжнародної політики і безпеки.

У 2006 році в Італії проходили загальні вибори, на яких перемогу здобули лівоцентристські партії. 29 квітня 2006 Франко Маріні з третьої спроби був обраний головою верхньої палати італійського парламенту — Сенату. За Маріні проголосували 165 сенаторів, 156 голосів отримав Джуліо Андреотті, колишній соратник Маріні по Християнсько-демократичній партії.

Посилання

Примітки