Християнсько-демократична партія (Італія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Християнсько-демократична партія

італ. Democrazia Cristiana
Країна Flag of Italy (1946–2003).svg Італія
Голова партії Альчіде де Гаспері (перший)
Міно Мартінаццолі (останній)
Дата заснування 15 грудня 1943
Дата розпуску 16 січня 1994
Штаб-квартира Рим, Італія
Ідеологія центризм[1]
християнська демократія[2]
популярізм[3]
соціал-консерватизм[4][5]
Членство в міжнародних організаціях Центристський демократичний інтернаціонал
Європейська народна партія
Кількість членів  2 109 670 (1990)[6]

Христия́нсько-демократи́чна па́ртія (італ. Democrazia Cristiana) — політична партія Італії в 1942–1994 роках. У 19401980-ті роки була однією з провідних політичних сил країни.

Орієнтація — підтримка НАТО і ЄЕС, католицькі цінності. Брала участь у всіх урядах Першої Італійської республіки.

З 1948 по 1992 рік була найбільшою партією в парламенті і безперервно брала участь в уряді і очолюючи його до 1981 року. У 1994 р. після низки невдач на виборах ХДП була перетворена в Італійську народну партію, від неї відкололися «Соціальні християни» і «Християнсько-демократичний центр». До початку 2000-х років більшість колишніх членів ХДП вступило до партії «Вперед, Італія». ХДП в 2002 р. влилася до складу партії «Маргаритка: Демократія — це свобода». У 2000 р. під назвою ХДП була створена нова, дрібна політична партія.

Видні представники[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Democrazia Cristiana [Архівовано 27 березня 2017 у Wayback Machine.], Enciclopedia Treccani
  2. Maurizio Cotta; Luca Verzichelli (2007). Political Institutions in Italy. Oxford University Press. с. 38. ISBN 978-0-19-928470-2. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 20 березня 2020. 
  3. Mark Donovan (1998). Democrazia Cristiana: party of government. У David Hanley. Christian Democracy in Europe. Continuum International Publishing Group. с. 72. ISBN 978-1-85567-382-3. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 3 січня 2014. Процитовано 17 серпня 2012. 
  4. Warner, Carolyn M. (2013). SAGE Journals: Your gateway to world-class journal research. Party Politics 19 (2): 256–276. doi:10.1177/1354068812462934. 
  5. Storia, Rai. Il referendum sul divorzio. Rai Storia. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 20 березня 2020. 
  6. Archived copy. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 10 листопада 2013.