Іван Сенюк
| Іван Сенюк | |
|---|---|
| Ivan Senjuk | |
| Прізвисько | Вуйко |
| Народження | 28 серпня 1920 (104 роки) Слободниця |
| Смерть | 24 серпня 1944 Грубішно-Полє, Беловарсько-Білогорська жупанія, Хорватія помер від ран[d] |
| Країна | .svg){kind=small} Югославія |
| Приналежність | .svg){kind=small} НВАЮ |
| Рід військ | піхота |
| Роки служби | 1941—1944 |
| Партія | Комуністична партія Югославії |
| Звання | майор НВАЮ |
| Командування | 12th Slavonian Proletarian Brigaded |
| Війни / битви | Народно-визвольна війна в Югославії |
| Нагороди | |
Іван Сенюк, також Іван Сенюк-Вуйко (сербохорв. Иван Сењук-Уjак/Ivan Senjuk-Ujak, 28 серпня 1920, Слободниця — 24 серпня 1944, Грубишно-Полє) — югославський партизан Другої світової війни, командир 12-ї Славонської ударної бригади, майор Народно-визвольної армії Югославії. Народний герой Югославії — єдиний серед усіх представників української національної меншини цієї країни[К 1][1].
Біографія
Народився в 1920 році в населеному пункті Слободниця (коло міста Славонський Брод) у бідній селянській родині галицьких переселенців, українець[К 2]. Закінчив початкову школу в Слободниці і гімназію в місті Славонський Брод, що був на той час одним із центрів активної діяльності Спілки комуністичної молоді Югославії. Займався пропагандою молодіжного руху в селах Сибинь, Оріоваць, Бродський Ступник та інших населених пунктах. Видавав газету «Боротьба молоді» (серб. Борба младих), входив до складу літературного гуртка «Месич»[1][3][4].
На початку липня 1941 року Сенюк увійшов до складу першої партизанської групи, сформованої в Церовацькому лісі на горі Діль. У середині липня в групі нараховувалось близько 25 осіб. Надалі Сенюк був призначений політичним комісаром роти в складі 1-ї Славонської бригади, а після створення 3-го батальйону бригади — став його комісаром. Брав участь у боях за населені пункти Вочин, Подравська-Слатина, Нашице, Велика Писаниця, Подгорач та інші. Брав участь у боях у Хорватському Загір'ї з метою оволодіння містом Лепоглава та в Боснії в період з листопада 1943 до травня 1944 років. Відзначився в боях за Прнявор 19 січня 1944 року, а також на Мотаїці в боротьбі із німецькими загарбниками, усташами і четниками. Після повернення до Славонії зайняв посаду політичного комісара 16-ї Молодіжної бригади імені Йожі Влаховича, потім став комісаром та, пізніше, командиром 12-ї Славонської ударної бригади.
20 серпня 1944 року під час штурму Грубишно-Полє Іван Сенюк був поранений в горло, але продовжував командувати бригадою до оволодіння містом. У наступні чотири дні лікарі боролися за життя комбрига, однак Іван Сенюк помер від отриманої рани. 19 червня 1945 року йому посмертно присвоєно звання Народного героя Югославії.
Коментарі
Примітки
- ↑ а б в Буркут Игорь. Югославские русины и украинцы во Второй мировой войне 1941—1945 гг. // «Русин»: журнал. — 2011. — № 2 (24) — С. 44.
- ↑ Kostelnik, 1981, с. 140.
- ↑ Дoманкушич С., Мілетич А. Українець Іван Сенюк Дядько — Народний герой Югославії (І-ІІІ) // Нова думка: журнал. — 1984. — № 43. — С. 17-25; — № 44. — С. 22-31; — № 45. — С. 23-26.
- ↑ Milan Kavgić. «Verna brda», 12. slavonska proleterska brigada. — Beograd: Vojnoizdavački i novinski centar, 1990. — S. 101.
Література
- Vlado Kostelnik. Prilog historiografiji i bibliografiji o sudjelovanju jugoslavenskih Rusina i Ukrajinaca u narodnooslobodilačkoj borbi 1941–1945 // Časopis za suvremenu povijest. — 1981. — Vol. 13, br. 1. — Str. 131—157.
- Народни хероји Југославије. «Младост», Београд 1975. година.