Югославський фронт Другої світової війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Югославський фронт
Другої Світової Війни
Друга світова війна
Зверху зліва зо годинниковою стрілкою: — візит керівника Незалежної Держави Хорватії Анте Павелича до Адольфа Гітлера в Берггоф; хорватський партизан Степан Філіпович перед стратою вигукує «Смерть фашизму, воля народу!»; генерал Драголюб Михайлович зі своїми четниками; усташі з німецькими солдатами в концентраційному таборі Ясеноваць; лідер НВАЮ маршал Йосип Броз Тіто з представниками британської місії

Зверху зліва зо годинниковою стрілкою: — візит керівника Незалежної Держави Хорватії Анте Павелича до Адольфа Гітлера в Берггоф; хорватський партизан Степан Філіпович перед стратою вигукує «Смерть фашизму, воля народу!»; генерал Драголюб Михайлович зі своїми четниками; усташі з німецькими солдатами в концентраційному таборі Ясеноваць; лідер НВАЮ маршал Йосип Броз Тіто з представниками британської місії
Дата: 6 квітня 194115 травня 1945
Місце: Югославія
Результат: Вторгнення військ країн Осі до Югославії; розкол країни між окупантами та створення маріонеткових держав; партизансько-повстанська війна протягом усього періоду окупації; беззастережна капітуляція гітлерівської Німеччини та її союзників; перемога НВАЮ; утворення Демократичної Федеративної Югославії, у подальшому —соціалістичної держави СФРЮ
Територіальні зміни: приєднання частки італійської території до Югославії
Сторони
Третій Рейх Нацистська Німеччина
Італія Королівство Італія
(до 8 вересня 1943 року)
Угорщина Королівство Угорщина
Румунія Королівство Румунія
(до 31 серпня 1944 року)
Болгарія Болгарське царство
(до 9 вересня 1944 року)
Flag of Croatia Ustasa.svg Хорватія
Flag of the Government of National Salvation (occupied Yugoslavia).svg Уряд Національного порятунку
Chetniks Flag.svg Четники (1942—1945)
Chetniks Flag.svg Четники (1941—1942) Югославські партизани
Командувачі
Військові сили
Третій Рейх ~ 1 000 000
Італія 321 000[1]
Flag of Croatia Ustasa.svg 262 000[2]
Flag of the Government of National Salvation (occupied Yugoslavia).svg бл. 21 000[3]
Flag of the Slovene Home Guard.svg бл. 15 000
Chetniks Flag.svg бл. 70 000
Yugoslav Partisans flag 1945.svg 800 000 (1945)[4]
Союз Радянських Соціалістичних Республік 580 000 (3-й Український фронт)
Втрати
Третій Рейх 24 267 загиблих
12 060 зниклих безвісти;
Колаборанти:
209 000 загиблих[5]
Yugoslav Partisans flag 1945.svg Партизани:
237 000[5] ~ 350 000 партизан загиблі; 400 000+ поранених[6]
Загинуло цивільного населення: ~581 000[5]
Загальні втрати населення Югославії: ~1 200 000

Югославський фронт Другої світової війни (19391945) [а 1], відомий як Народно-визвольна війна Югославії[а 2] — збройний конфлікт між Народно-визвольною армією Югославії та її союзниками з окупаційними військами нацистської Німеччини, фашистської Італії та їх прибічників після вторгнення військ країн Осі до Югославії у квітні 1941 року в ході операції «Ауфмарш 25». Воєнні дії між місцевим населенням країни розпочалися практично негайно після того, як Королівство Югославія було знищено супротивником і сталося розчленування країни між Німеччиною, Італією, Угорщиною, Болгарією та маріонетковими державами, що були ними утворені.

Спочатку війна розпочалася як повстанська і партизанська під проводом прокомуністичних сил за визволення країни від окупантів, але поступово перетворилася на війну і проти місцевих маріонеткових режимів, як-от: Незалежної Держави Хорватія, Королівства Чорногорії та сербського Уряду Національного порятунку. Водночас, це була кривава громадянська війна між партизанами та сербськими монархістами, так званими четниками, які підтримували окупантів[7].

Із моменту вторгнення військ агресорів на територію країни як югославські партизани, так і монархічно налаштовані четники билися за незалежність Югославії разом. Однак після 1941 року, рух четників перейшов до політики колабораціонізму і розпочав плідно та систематично підтримувати італійські окупаційні війська. У вересні 1943, після капітуляції фашистської Італії, четники перейшли на бік німців та усташів[7][8]. Війська Вермахту за підтримки місцевих колабораціоністів неодноразово здійснювали спробу знищити осередки партизанського руху держави і взимку та навесні 1943 були дуже близькі до успіху. Однак попри програні битви югославським партизанам вдавалося швидко відновити свою боєздатність і завоювати підтримку лідерів країн-союзників антигітлерівської коаліції, а після завершення війни заснувати нову соціалістичну державу. Отримуючи регулярну підтримку своїх дій, а також матеріальні та інші запаси, необхідні для ведення боротьби, югославські партизани спромоглися відвоювати власну країну, а на завершальній фазі у взаємодії з військами 3-го Українського фронту маршала Радянського Союзу Ф.Толбухіна звільнити столицю і остаточно розгромити окупаційні сили.

Ціна чотирирічної борні колосальна. Хоча точна кількість жертв цієї війни залишається предметом суперечок, у цілому дослідники історії Югославії погоджуються з висновком, що втрати серед населення країни становлять щонайменше 1 мільйон чоловік.

Активну участь у народно-визвольній війні Югославії брали понад 6000 громадян СРСР багатьох національностей, які воювали у складі 188 частин, з'єднань і військових установ НВАЮ, у тому числі «російських» військових формувань[9].

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
  1. сербохорв. Jugoslavenski front або Jugoslovenski front, Југослoвенски фронт; мак. Југословенски фронт; словен. Jugoslovanska fronta
  2. сербохорв. Narodnooslobodilački rat, Народноослободилачки рат; мак. Народноослободителна борба; словен. Narodnoosvobodilna borba
Джерела
  1. Tomasevich 2001, p. 255.
  2. Vucinich, Wayne S. (September 1974). Yugoslav Resistance in the Second World War: The Continued Debate. Reviews in European History 1 (2): 274. «In September 1943, the total strength of the armed forces of the Independent State of Croatia (regular army and Ustashe militia) was about 262,000 officers and men.» 
  3. Тимофеев А. Ю. (2011). Сербские союзники Гитлера. с. 144-145. 
  4. Perica, Vjekoslav (2004). Balkan Idols: Religion and Nationalism in Yugoslav States. Oxford University Press. с. 96. ISBN 0195174291. 
  5. а б в 'Yugoslavia manipulations with the number Second World War victims, — Zagreb: Croatian Information center,1993 ISBN 0-919817-32-7. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 29 січня 2014. 
  6. Tomasevich 1969, p. 120.
  7. а б Ramet, Sabrina (2006). The three Yugoslavias: state-building and legitimation, 1918—2005. New York: Indiana University Press. pp. 145—155. ISBN 0253346568
  8. Tomasevich, Jozo (1975). War and Revolution in Yugoslavia, Volume I: The Chetniks. San Francisco: Stanford University Press. p. 246. ISBN 0804708576.
  9. Радянські люди у визвольній боротьбі югославського народу 1941—1945 р.(Советские люди в освободительной борьбе югославского народа 1941—1945 г.) спогади, документи і матеріали, укладач Бушуєва Т. С. — М.: Наука, 1973. — С.196