Апробація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Апробація (лат. approbatio — «схвалення», «визнання»):

  • Апробація в римсько-католицькому канонічному праві — акт, який надається єпископу для засвідчення його фактичного церковного служіння.
  • Апробація — офіційне схвалення, затвердження чого-небудь після випробування, перевірки[1].
  • Апробація — попередня, передексплуатаційна перевірка в дії теоретично обґрунтованих технічних, наукових, фінансово-економічних програм (проєктів) та оцінка ефективності їх практичної реалізації.
  • Апробація — методи оцінки (схвалення) певних проєктів ноу-хау.
  • Апробація — перевірка на практиці, в реальних умовах теоретично побудованих методів.
  • Апробація — визначення сортових якостей посівів із метою вибору найкращого з них для насіння[1].

Зсув значення

Внаслідок народноетимологічного зближення слова «апробація» з етимологічно близьким «проба» (що походить через нім. Probe від лат. probo)[2], воно стало вживатися у сенсі «опробування», «випробування». Але ще наприкінці XIX — на початку XX ст., за свідченням Бориса Грінченка, навіть у селі це слово вживали у значенні «схвалення»: «рос. дореф. Проба, одобреніе: Я привезу вам дров на апробацію» (записано зі слів жителя села Голубичі)[3]; тут термін «проба» теж вжито у значенні «клеймо, печатка»: «ставити пробу»[4].

Примітки

  1. а б Апробація // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  3. Апробація // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. ЭСБЕ. Проба и пробирное дело, определение лигатуры в драгоценных металлах, а также знаки, налагаемые особыми контрольными учреждениями на изделия из них с назначением гарантировать для частных лиц определенное законом содержание благородных металлов в изделиях из сплавов.