Єпископ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоган Отто фон Ґеммінґен — католицький єпископ
Геральдична форма для гербу католицького єпископа

Єпи́скоп (грец. επίσκοπος — «наглядач») — найвищий керівник церковного життя кожної єпархії у більшості християнських церков. Назва «єпископ» походить з апостольських часів і означає «наглядач»: апостоли ставили єпископів як своїх заступників, і тому їхня церковна влада вважається не залежною ні від кого і обмеженою тільки територією своєї єпархії, поза яку вона не може виходити, щоб не порушувати компетенцій інших єпископів.

З часом деякі єпископи почали прибирати, залежно від адміністративної ваги їхніх єпархій, титули митрополита, архієпископа, патріарха, але всі єпископи, незалежно від різної ваги їхніх адміністративних функцій, уважаються рівними в благодаті. Вони рукопокладають священиків і дияконів, призначають настоятелів та інших духовників і зміщають їх. Їм належить право нагороджувати за пильну службу і судити підлегле їм духовенство за протиканонічні та неморальні вчинки, єпископам належить виключне право освячувати миро й антимінси. Як зовнішню ознаку єпископи, крім хреста і жезла, носять панагію на грудях, саккос, омофор і митру. Судити єпископа може тільки собор єпископів. Кандидат на єпископській сан обирається виключно тільки серед пресвітерів. Такий кандидат на нового єпископа висвячується 2-3 кліриками в сані єпископа.

Св. Іоан Золотоустий каже, що різниця єпископа від пресвітера лише в тім, що єпископ може рукополагати: «Невелика різниця поміж єпископами і пресвітерами, бо й перші мають обов'язок вчити й дбати про Церкву і що (Апостол) сказав про єпископів, те ж засвоює і пресвітерам. Одним рукоположенням возвишуються єпископи і здається, цим лише одним вищість мають над пресвітерами. Блаженний Ієронім пише в Листі до Євагрія «Що творить єпископ поза рукоположенням, чого пресвитер не творить?» [1][2]

В Україні довгий час були тільки «правлячі» єпископи, чи архиєреї, що самі правили єпархією, але в XVII ст. на допомогу греко-католицьким правлячим єпископам прийшли «вікарні» єпископи, чи вікарії. В Наддніпрянській Україні вікарії відомі з XVIII ст., а з кінцем XIX ст. їх число сильно зростає: київська єпархія мала чотирьох вікаріїв, а херсонська трьох. З 1917 р. на Наддніпрянщині було 10 правлячих єпископів і 22 вікарних.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ероним лист 85 «До Евагрія»
  2. СОХАНЬ, П.; ПРЕЛОВСЬКА, Ірина; БУРІМ, Д., ред. (2009). ІВАН ТЕОДОРОВИЧ Архієпископ У.А.П.Ц. в Америці й Канаді (pdf). Київ: Архангельський глас. с. 147.