Люсьєн Лелонг

Люсьєн Лелонг
фр. Lucien Lelong
Народився	11 жовтня 1889(1889-10-11)[…] IX округ Парижа, Париж, Франція
Помер	11 травня 1958(1958-05-11)[…] (68 років) Англет ·інфаркт міокарда
Країна	Франція
Діяльність	гранд-кутюр'є
Alma mater	HEC Paris
Знання мов	французька
Учасник	Перша світова війна
У шлюбі з	Наталі Палій
Автограф
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Люсьє́н Лело́нг (фр. Lucien Lelong; 11 жовтня 1889(18891011), Париж — 11 травня 1958, Англет) — французький кутюр'є і промисловець.

Біографія

Народився 11 жовтня 1889 року в Парижі. Був сином Артура Лелонга (фр. Arthur Lelong), власника магазину текстильної промисловості. Вивчав бізнес у паризькій Вищій комерційній школі (фр. Hautes Études des Commerciales).

Був призваний на військову службу за два дні до виходу його першої лінії одягу, показ якої повинен був пройти в батьківському магазині. Лелонг був мобілізований на Першу світову війну 2 серпня 1914 року. 24 травня 1917 року отримав важке поранення від вибуху снаряда, після чого дев'ять місяців пролежав у госпіталі. Він став одним з перших французів, хто отримав за проявлений героїзм Військовий Хрест (фр. Croix de Guerre).

У 1918 році, після свого одужання, Лелонг повернувся на роботу до батька. У 1923 році почав працювати під своїм іменем. Будучи співробітником Шанель (Chanel), Віонне (Vionnet), Ланвін (Lanvin), Моліньє (Molyneux) і Пату (Patou), Лелонг займався дизайном в 1920-х і 1930-х для так званого «Кав'ярного суспільства» (англ. café society) «гарних людей», які збиралися в модних кафе і ресторанах в Нью-Йорку, Парижі, Лондоні, Відні та Стамбулі. Для його колекцій були характерні класичні лінії, що випливають з контурного обрису форм і силуетів кожної епохи.

Лелонг все став першим дизайнером, який ввів дешевші модні лінії одягу, які назвав 'Édition', щоб задовольнити запити менш заможних клієнтів в 1933 році. У самий розпал своєї кар'єри кутюр'є користувався послугами 1200 працівників.

Його вибрали президентом паризького Синдикату високої моди (фр. Chambre Syndicale de la Couture) у 1937 році. Зіткнувшись із загрозою переміщення всього швейного мистецтва високої якості в Берлін і Відень, Лелонг зміг вмовити німців, що окупували Париж. Він сказав: «Одна з перших речей, яку зробили німці — це вторгнення в Синдикат і вилучення всіх документів, що стосуються французької експортної торгівлі. Я сказав їм, що от-кутюр — галузь, що не підлягає перенесенню, подібно цегляному муру».

Після оголошення війни, Люсьєн послав емісара в Нью-Йорк з сукнями та іншими моделями, щоб довести, що мода — це як і раніше життєздатна галузь, незважаючи на воєнний час. До 1941 року німці почали видавати «текстильні карти», в яких діяла система оцінок у балах, яка оцінює кожен Будинок моди. Лелонг, ведучи важкі переговори, отримав звільнення від цієї системи для дванадцяти Будинків. Зрештою, вдалося зберегти 60 з них.

Крім того, Лелонгу приписують порятунок 12 тис. працівників, яким загрожувала депортація і залучення в німецьку військову промисловість. Протягом чотирьох років було проведено 14 офіційних конференцій з німцями; на чотирьох з них вони оголосили, що швейне мистецтво от-кутюр має бути повністю заборонено, але кожного разу французам вдавалося цього уникнути.

Лелонг, так само як і Хетті Карнегі (фр. Hattie Carnegie), дістався до Сполучених Штатів, наймаючи талановитих молодих дизайнерів і даючи їм можливість рости в професійному відношенні. Крістіан Діор, П'єр Бальмен, Юбер де Живанші, Серж Коган, Жан Шлумберже та ін. в той чи інший момент зверталися до Лелонга. Діор сказав: «Саме від Лелонга я дізнався, що тканини мають свою індивідуальність, їх поведінка настільки ж різноманітна, скільки різноманітні жіночі темпераменти».

За свою кар'єру Лелонг створив 110 колекцій і, відійшовши від пошиття одягу, ніколи не припиняв займатися створенням ароматів. У період з 1924 по 1950 рік він створив близько 40 видів парфумів, присвятивши один з них принцесі Наталі Палій (фр. Natalie Paley), дочці великого князя Павла Олександровича та його морганатичної дружини Ольги Карнович. Наталі Палій також була моделлю його колекцій. Він одружився з нею 10 серпня 1927 року і розлучився в 1937 році. До цього він був чоловіком Анн-Марі Одуа (фр. Anne-Marie Audoy), з якою розлучився 16 липня 1927 року. Третьою дружиною кутюр'є, яка пережила його, в 1954 році стала французька журналістка Моріса Гудке́ (фр. Maurice Goudeket).

Люсьєн пішов на пенсію в 1948-му і через десять років, 10 (11) травня 1958 року, помер від серцевого нападу в Англеті, північніше Біарріца.

Джерела

• Jacqueline Demornex, Lucien Lelong — L'intemporel, éd. Le Promeneur, Gallimard, (15 novembre 2007) ISBN 978-2070785346.

Посилання

• Interactive timeline of couture houses and couturier biographies. Victoria and Albert Museum.