Покровське (Первомайський район)
| село Покровське | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Миколаївська область |
| Район | Врадіївський |
| Рада | Покровська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA48080050310020730 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1922 |
| Населення | 524 |
| Площа | 0,82 км² |
| Густота населення | 639,02 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 56323 |
| Телефонний код | +380 5135 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 47°44′31″ пн. ш. 30°34′05″ сх. д. / 47.74194° пн. ш. 30.56806° сх. д.Координати: 47°44′31″ пн. ш. 30°34′05″ сх. д. / 47.74194° пн. ш. 30.56806° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
155 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 56323, Миколаївська обл., Врадіївський р-н, с.Покровське, вул.Центральна,80 |
| Карта | |
  Покровське | |
 Покровське | |
| Мапа | |
| |
Покровське (до 2016 — Гуляницьке) — село в Україні, у Врадіївському районі Миколаївської області. Населення становить 524 осіб. Орган місцевого самоврядування — Покровська сільська рада. Розташоване за 15 км на південь від районного центру і залізничної станції Врадіївка.
Село засноване у 1922 році й назване на честь командира 1-го комуністичного загону особливого призначення Т. М. Гуляницького. До 50-річчя встановлення радянської влади в селі встановлено погруддя цього більшовицького діяча. В 2016 році на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» село перейменоване на Покровське.[1]
У роки Другої світової війни 136 мешканців села брали участь в бойових діях, 89 з них нагороджені державними нагородами СРСР, 55 селян загинуло. У 1965 році в селі встановлено пам'ятник загиблим односельчанам.
За часів СРСР у селі містилась центральна садиба колгоспу імені В. І. Леніна. У 1949 році за отримання високого врожаю зернових і технічних культур ланкові рільничих бригад Ф. С. Корчинська, Ю. Н. Сербул, О. У. Сетер були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.
У селі є загальноосвітня школа, будинок культури, бібліотека, медичний пункт, дитячі ясла, відділення зв'язку.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 483 особи, з яких 215 чоловіків та 268 жінок.[2]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 510 осіб.[3]
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,52 % |
| російська | 1,53 % |
| вірменська | 0,57 % |
| молдовська | 0,38 % |
Примітки
- ↑ Постанова Верховної Ради «Про перейменування окремих населених пунктів та районів»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Миколаївська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Література
- «История городов и сёл Украинской ССР. Николаевская область» — Київ: Інститут історії Академії наук УРСР, 1981, стор.337.
Посилання
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |