Національний музей східного мистецтва (Рим)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 08:31, 1 грудня 2021, створена SalweenBot (обговорення | внесок) (правопис)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний музей східного мистецтва (Рим)
41°49′56″ пн. ш. 12°28′18″ сх. д. / 41.83246469447177418° пн. ш. 12.47167363891677638° сх. д. / 41.83246469447177418; 12.47167363891677638Координати: 41°49′56″ пн. ш. 12°28′18″ сх. д. / 41.83246469447177418° пн. ш. 12.47167363891677638° сх. д. / 41.83246469447177418; 12.47167363891677638
Тип національний
нерухомість
археологічний[1][2] і художня галерея[1][2]
Тема археологія Ближнього Сходуd і історія мистецтва Азіїd
Назва на честь Джузеппе Туччі
Статус спадщини національна спадщина Італіїd[3]
Країна  Італія[3]
Розташування Італія Рим, Віа Мерулана, 248.
Адреса 00144[3] і 00185[3] piazza Guglielmo Marconi, 14 - Roma[3]
Засновано 1957, відкритий у 1958 р.
Відкрито 1958
Фонд 2000 документ[2]
Директор Mariarosaria Barbera, 2010 р.
Сайт museorientale.beniculturali.it
Національний музей східного мистецтва (Рим). Карта розташування: Італія
Національний музей східного мистецтва (Рим)
Національний музей східного мистецтва (Рим) (Італія)
Мапа
CMNS: Національний музей східного мистецтва у Вікісховищі

Національний музей східного мистецтва (Рим) імені Джузеппе Туччі (італ. Museo nazionale d'arte orientale Giuseppe Tucci) — археологічні та мистецькі збірки мистецтва країн Азії, зосереджені в музеї імені Джузеппе Туччі в Римі.

Історія закладу[ред. | ред. код]

Засновано у 1957 завдяки угоді між Міністерством освіти й Італійським Інститутом Близького та Далекого Сходу. Офіційно музей відкрили 16 червня 1958.

В основі колекції — археологічні знахідки в Тибеті Джузеппе Туччі, чиє ім'я носить музей, та додатки знахідок з експедицій Інституту в Ірані, в Газні (Афганістан), в Пакистані. Невелика кількість експонатів прийшла як дарунки прихильників музею та як придбання закупівельної комісії. В Італії це одна з досить повних колекцій мистецтва та археології Тибету та мистецтва Гандхари.

Приміщення[ред. | ред. код]

На місці теперішнього музею колись був жіночий монастир з церквою. Пізніше будівлі придбала родина Бранкаччо, перебудувавши їх у палац. Ця родина відома тим, що дала Ватикану сім кардиналів.

У 20 ст. палац перетворили на багатоквартирний будинок. Після придбання приміщень державою, будівлі пристосували під вимоги музею.

Відділи[ред. | ред. код]

  • Експозиції — 14 залів (на 2010 р.)
  • Тематична бібліотека
  • Фондосховище
  • Фотоархів тощо.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Il Museo Nazionale d'Arte Orientale a Palazzo Brancaccio, Livorno, Sillabe, 1997.
  • C. Delvecchio, «Civiltà lontane al Museo Nazionale d'Arte Orientale», Lazio ieri e oggi, a. XLII, 4, 2006, pp. 124—127.
  • Domenico Faccenna. «Museo Nazionale d'Arte Orientale» // Tutela e valorizzazione del patrimonio artistico di Roma e del Lazio, Roma 1964, pp. 27-34;
  • Donatella Mazzeo. «La costruzione del Museo Nazionale d'Arte Orientale» \\ Architetti, capomastri, artigiani. Studi offerti a Domenico Faccenna nel suo ottantesimo compleanno, Roma, IsIAO, 2006, pp. 115—120;
  • Maurizio Taddei, «Il Museo Nazionale d'Arte Orientale», Il Palatino, a. VIII, 1964, pp. 176—180.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б ISTAT Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2013.
  2. ↑ а б в ISTAT ISTAT 2015 survey on museums and similar institutions — 2017.
  3. ↑ а б в г д dati.beniculturali.it — 2014.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національний_музей_східного_мистецтва_(Рим)&oldid=33931617