Подоляночка

«Подоляночка» — гра-веснянка, яку виконують дівчата біля церкви, на лузі чи в іншому відповідному місці, беручись за руки та виводять хоровод.

Проведення гри

Дівчата утворюють коло на площі серед села, біля церкви, на лузі чи в іншому відповідному місці, беруться за руки, а в коло входить одна дівчина у вінку з квітів. Коло починає поволі, але в такт музиці, рухатись, співаючи спочатку дуже тихо, а потім тихо, врешті — голосно. Дівчина, що в середині, робить рухи, відповідно до співу.

Символи

Коло дівчат символізує Сонце, бо й хоровод рухається за Сонцем, а дівчина всередині — Весну-Землю.

Походження

Видова назва «Подолянки» для весняних пісень вживається на Малому Поліссі, на теренах Сокальщини та Бродівщини. Там першою піснею, яку виводили навесні, була ігрова веснянка «Подоляночка».

Від першої отримували назву і всі наступні пісні, які могли виконуватися в рамках одного календарного циклу. На Західному Поліссі «Подолянки» також відомі, але не як загальна назва, а конкретна. Виявлено три варіанти ігрової пісні «Подоляночки». Відрізняються вони лише закінченням. Одначе зміст цих відмінностей дуже глибокий і зводиться до одного. Це не різні варіанти продовження, а різні частини колись єдиного тексту.

Десь тут була подоляночка,
 Десь тут була молодесенька
Тут вона сіла, тут вона впала
До землі припала,
Сім літ не вмивалась,
Бо води не мала.

Ой устань, устань, подоляночко,
Ой устань, устань, молодесейка,
Умий своє личко та личко білейке.
Бижи до Дунаю, бири молодейку.
Бижи до Дунаю, бири ту, що скраю.

Етимологія назви

Назва подоляночка постала внаслідок перекручення через утрату семантики основного персонажа пісні. Персонаж, до якого звертаються як до міфічного божества, що може забрати котрусь із дівчат у віддяку за подану їм воду, первинно називався водолляночкою. Про існування такого в уявленнях населення, яке проживало на українських та волоських землях в часи енеоліту, свідчать виявлені керамічні жіночі фігурки з великою чашею на голові.^{[первинне джерело]}

Тематично-календарну групу весняних пісень називають подолянками тільки на Малому Поліссі — Сокальщині. В цій місцевості ця назва серед старшого покоління цілком заміняла більш відому й поширену — веснянка уживається з нею в парі. Тільки в цьому вузькому локусі можна виявити таку назву весняних пісень і дотепер.

Варіанти веснянки

Продуктивне побутування «Подоляночки» на території Західного Полісся виказує наявність текстових варіантів. В Личинах в окрузі Каменя Каширського пробудження супроводжувалось лише вмиванням, в Мельниках поблизу Шацька, Подоляночці пропонували ще й підв'язати панчішки та поскакати:

Промей собі очки, Подвяжи панчошки, Возьмеся у бочки, Поскачи у скочки.

А в Мельниках поблизу Щацька відбулася профанація тексту. В кінці пісні кепкують над подоляночкою: Де ж ти була, не вичерала, З'їла вула ще й барана, П'ятдесят поросят, штири качечки?

Текст приточений із іншої ігрової веснянки, яка забута та доімпровізований хлопцями як знущання з дівочої забави. В кожному разі такий існує і має всі підстави вважатися ще одним варіантом.

Література

• Український фольклор: навч. посіб. / І. Є. Руснак. — К. : Академія, 2010. — 300 с. — (Альма-матер).
• Ф. Колесса; Просвіта. — Львів: [б.в.], 1938. — 643, [2] с. — (Науково-популярна бібліотека Товариства «Просвіта»).