Координати: 50°20′47″ пн. ш. 27°24′52″ сх. д. / 50.34639° пн. ш. 27.41444° сх. д. / 50.34639; 27.41444

Дубрівка (Звягельський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:07, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дубрівка
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Новоград-Волинський район
Тер. громада Дубрівська сільська громада
Код КАТОТТГ UA18080110010075419
Основні дані
Засноване 1585
Населення 3.180
Площа 43,164 км²
Густота населення 56.460 осіб/км²
Поштовий індекс 12736
Телефонний код +380 4144
Географічні дані
Географічні координати 50°20′47″ пн. ш. 27°24′52″ сх. д. / 50.34639° пн. ш. 27.41444° сх. д. / 50.34639; 27.41444
Водойми річка Смолка
Відстань до
районного центру
23 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Адмірала Левченка, 132, с. Дубрівка, Баранівський р-н, Житомирська обл., 12736
Карта
Дубрівка. Карта розташування: Україна
Дубрівка
Дубрівка
Дубрівка. Карта розташування: Житомирська область
Дубрівка
Дубрівка
Мапа
Мапа

CMNS: Дубрівка у Вікісховищі

Дубрівка (у 1960—1984 роках — Дібрівка) — село в Україні, центр Дубрівської сільської територіальної громади Баранівського району Житомирської області.

Географія

Розташоване по обидва береги річки Смолка. До районного центру — 23 км. У селі залізнична станція Радулино, школа, сільська рада, церква.

Герб та прапор

Білий горщик (глек) в гербі символізує мінеральні багатства (білу глину). Колосся і квітка льону символізує галузі землеробства. Дубові гілки — ліси.

Історія

Вперше село згадується в документах 1585 року як власність княгині Сусани Острозької. Пізніше село належало графам Потоцьким та князям Чорторийським.

У 1762 році в селі була побудована православна церква cвятих Косьми і Дем'яна.

З другої половини XVIII ст. в околицях Дубрівки видобувається каолін для потреб порцелянової промисловості.

У 60-х роках ХІХ століття селу належала 3081 десятина землі, з них 1480 десятин орендували два поміщики — Скаковський Ф. О. та Добровольсикй С. О., а 465 десятин належало селянським дворам. Середнім селянським дворам приходило 3,5 десятин землі, а бідняцьким господарствам лише по 1,2 десятини.

Після реформи 1861 року земля в селян залишилась у попередніх  розмірах. За землю, яка була в селян вони платили в 1864 році викуп 3643 крб. 45 коп.

1 грудня 1881 року в селі було відкрито однокласне народне училище. Приміщення училища було побудоване за кошти селян. Не дивлячись на велику кількість населення, що жило в селі — 2672 чол.- школу відвідували всього 50 учнів. Першим вчителем школи був Гордійчук П. П., який отримував в 1882 році 230 крб  від казни і 439 крб від громади. Проте, початкова школа перебувала у жалюгідному стані.

В розвитку продуктивних сил в селі посприяло будівництво залізниці, яка була прокладена в 1914 році і з'єднувала міста Коростень, Новоград-Волинський та Шепетівку. Зі ст. Радулино відправлявся ліс, завозилось паливо  для  Баранівського порцелянового заводу. Залізниця сприяла розвитку торгівлі та пасажиро-перевезенням.

У 1906 році село Смолдирівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 30 версти, від волості 15. Дворів 485, мешканців 2521[1].

Село до 1914 року не мало лікарні. Лише перед початком Першої світової війни була відкрита амбулаторія разом з аптекою, у якій працював один фельдшер.

У 1927 році  була побудована школа, яка випустила багатьох видатних односельчан: адмірал Левченко Гордій Іванович та інші.

У 1929 році в селі почалася примусова колективізація. Баранівський райком компартії доручив комуністам Сіруку Г. Ф. та Шиманському М. створити комуну, яку в 1930 році було реорганізовано в колгосп ім. Леніна. Весною 1930 року в селі почалась суцільна колективізація. В 1931 році на території села було вже  чотири колгоспи. Велике значення в колгоспному будівництві  відіграло створення в 1931 році МТС, яка нараховувала понад 20 тракторів «ХТЗ» та чотири молотарки «БДО-4».

Під час Другої світової війни 13 липня 1941 року село було окуповане нацистами. В перші ж дні окупанти розстріляли 50 жителів села, з них 16 дітей. На роботу до Німеччини було вивезено 145 чоловік, з них 60 чоловіків і 85 жінок. Партизанський осередок, який діяв в селі підривав  німецькі ешелони з боєприпасами та живою силою. Всього місцеві партизани підірвали 26  ешелонів. На території  району діяв партизанський загін ім. Чкалова, який поповнювався  жителями села. Шістнадцять місцевих партизан з групи «За Батьківщину»  у серпні 1943 року в районі  хутора  Солянка, поблизу села з ранку до 4-ї години дня  вели нерівний бій  з мадярами та німцями, у якому  знищили  60  гітлерівців  та мадяр. Двом жителям села було присвоєно звання «Героя Радянського Союзу»- колишньому директору школи Бурківському Анатолію Т. та Куцу  Петру Сергійовичу.  Орденами та медалями  було нагороджено  172 жителі села. Мешканець села  Левченко Г. — став адміралом[2].

До 10 серпня 2015 року — адміністративний центр Дубрівської сільської ради Баранівського району Житомирської області[3].

Сьогодення

В селі працює загально-освітня школа І-ІІІ ст., медамбулаторія загальної практики сімейної медицини, дошкільний навчальний заклад, будинок культури, два сільські клуби, перукарня, відділення зв'язку, аптека та вiддiлення нової пошти.

Уродженці

Примітки

  1. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  2. Історична довідка. https://dubrivska-gromada.gov.ua/. Процитовано 22 вересня 2020.
  3. Дубрівська сільська рада Житомирська область, Баранівський район. Верховна Рада України. Процитовано 22 вересня 2020.

Посилання