Процесор ефектів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:28, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 лютого 2022, заснована на цій версії.
Педалборд дозволяє виконавцю створити готовий до використання ланцюжок з декількох ефектів для досягнення певних типів звуків. Порядок ефектів: : тюнер, компресор, октавний генератор, вау-вау, овердрайв, Дисторшн, фазз, еквалайзер та тремоло .

Процесор ефектів або блок ефектів — це електронний пристрій, який змінює звук музичного інструменту або іншого джерела звуку за допомогою обробки звукового сигналу .

Поширені ефекти включають спотворення / передрайв, які часто використовуються з електрогітарою в електричному блюзі та рок-музиці ; динамічні ефекти, такі як педалі гучності та компресори, які впливають на гучність; такі фільтри, як педалі wah-wah та графічні еквалайзери, які змінюють діапазони частот; ефекти модуляції, такі як хорус, фленджери та фейзери ; звуковисотні ефекти ; та часові ефекти, такі як реверберація та лінії затримки, які створюють ефект відлуння та імітують відчуття різних акстичних просторів.[1][2]

Термінологія і формати

Процесор ефектів також називається «блок ефектів» або просто «ефект». Іноді використовується абревіатура «F / X» або «FX». Звук, необроблений ефектом англомовні музиканти називають сухим (dry), а оброблений — мокрим (wet).[3] Ця термінологія зустрічається і в програмному забезпеченні.

Процесори ефектів виробляють у різних форматах, насамперед у вигляді педалі (Stompbox) або у вигляді модулів, що можуть монтуватися на рекові стійки (Rackmount). Блок ефектів, розрахований на управління виконавцем ногою за допомогою педалі має назву педалборд (Pedalboard).

Блок ефектів може складатися з аналогових або цифрових пристроїв або їх комбінації. Під час живого виступу ефект підключається до відповідного виходу елетроінструменту. В студійних умовах процесор ефектів може бути скомутований як з електроінструментом, так і іншими джерелами звуку, зокрема мікшерським пультом, чи звуковою картою комп'ютера.[4][5]

Історія

Студійні ефекти та ранні автономні блоки

Найдавніші звукові ефекти були винятково студійними пристроями. У середині та наприкінці 1940-х інженери звукозапису та музиканти-експериментатори, такі як Лес Пол, експериментували з магнітофонною стрічкою для створення звукових ефектів та незвичних футуристичних звуків. Мікрофони розміщували в просторах зі спеціально розробленими акустичними властивостями для імітації відлуння.[6][7][8] У 1948 році DeArmond випустив Trem-Trol, перший комерційно доступний автономний блок ефектів. Цей пристрій дозволяв отримати ефект тремоло, передаючи електричний сигнал приладу через електролітичну рідину на водній основі.[9] Більшість автономних ефектів 1950-х та початку 60-х років, такі як вібраторна установка Gibson GA-VI та коробка реверберації Fender, були дорогими та непрактичними і вимагали громіздких трансформаторів та високої напруги . Першим популярним автономним процесором ефектів став «Watkins Copicat» 1958 року, відносно портативний присртій, що дозволяв досягти ефекту відлуння, відомий завдяки застосування британською групою «The Shadows» .[10][11]

Підсилювачі

Підсилювач Fender Vibrolux Reverb та підсилювач ROSS

Ефект-процесори, вбудовані в гітарні підсилювачі, були першими ефектами, які музиканти регулярно використовували поза студією. З кінця 1940-х років Gibson Guitar Corp. почала включати схеми вібрато в комбіновані підсилювачі. Підсилювач Ray Butts EchoSonic (1950) став першим з пристроїв, оснащених ефектом реверберації, [12] і здобув популярність серед таких гітаристів, як Чет Аткінс, Карл Перкінс, Скотті Мур, Лютер Перкінс та Рой Орбісон. [13] До 1950-х років тремоло, вібрато та реверберація були доступні як вбудовані ефекти на багатьох гітарних підсилювачах.  Як Premier, так і Gibson сконструювали лампові підсилювачі з пружинним ревербератором. Fender розпочав виробництво підсилювачів з ефектом тремоло Tremolux у 1955 році та Vibrolux у 1956 році.[14]

Спотворення звуку («дисторшн») тривалий час не передбачалось виробниками підсилювачів як ефект, але легко досягалося перевантаженням лампових підсилювачів. У 1950-х гітаристи навмисно почали збільшувати рівень сигналу на виході, щоб досягти «теплих» спотворених звуків.[15] Серед перших музикантів, які експериментували зі спотвореннями, були Віллі Джонсон з Howlin 'Wolf, Горі Картер, Джо Хілл Луї,[16][17] Айк Тернер,[18] Гітара Слім,[19] і Чак Беррі .[20]

Педальні ефекти

Електронний транзистори, що замінили електровакуумні лампи, дозволили виробляти компактніші та стабільніші пристрої.  Першим транзисторним гітарним ефектом стала педаль Maestro Fuzz Tone 1962 року, яка стала сенсацією після її використання в хіті «Rolling Stones» 1965 року " (I Can't Get No) Satisfaction ".[21][22]

Warwick Electronics виготовила першу педаль wah-wah, а в 1967 році і того ж року Роджер Майер розробив перший октавний ефект, який Джімі Гендрікс назвав «Октавіо». У 1968 році Univox розпочав маркетинг педалі Shin-ei Uni-Vibe, що дозволяла досягати ефектів фазового зсуву та хорусу, відомих на той час завдяки динамікам Леслі, що використовуються в органах Хаммонда. Незабаром педалі ефектів використовували гітаристи Джімі Хендрікса та Робін Троуер. До середини 1970-х років були доступні різноманітні твердотільні педалі ефектів, включаючи фленжери, хорусні педалі, кільцеві модулятори та фазорегулятори.[23][24]


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  1. ↑ The Art of the Stompbox. The Museum of Making. 2010. Процитовано 13 вересня 2010.
  2. ↑ Guitar effects. Trip Atlas. Архів оригіналу за 8 December 2008. Процитовано 18 вересня 2010.
  3. ↑ Hodgson, Jay (2010). Understanding Records, p.95. ISBN 978-1-4411-5607-5.
  4. ↑ Gibson, Bill (2007). The Ultimate Live Sound Operator's Handbook. Hal Leonard. с. 366. ISBN 9781423419716.
  5. ↑ McCormick, Tim; Rumsey, Francis (2009). Sound and Recording. Focal Press. с. 131. ISBN 9780240521633.
  6. ↑ Tianen, Dave (13 серпня 2009). The Wizard Of Waukesha. Процитовано 13 вересня 2010.
  7. ↑ The Art of the Stompbox. The Museum of Making. 2010. Процитовано 13 вересня 2010.
  8. ↑ Roads, Curtis (1996). The Computer Music Tutorial. MIT Press. с. 437, 476. ISBN 9780262680820.
  9. ↑ Chester, Paul. Acoustic Guitar – Early Pickups. Архів оригіналу за 9 October 2011. Процитовано 3 січня 2011.
  10. ↑ Hunter, D (2004). Guitar Effects Pedals: The Practical Handbook. Hal Leonard. p. 11–12.
  11. ↑ «THE WATKINS/WEM COPICAT» 13 September 2010
  12. ↑ All About... Ray Butts. Guitar.com | All Things Guitar (брит.). 23 квітня 2018. Процитовано 24 травня 2020.
  13. ↑ 10 Things You Didn't Know About Scotty Moore. American Blues Scene (амер.). 28 грудня 2016. Процитовано 24 травня 2020.
  14. ↑ Hunter, D (2004). Guitar Effects Pedals: The Practical Handbook. Hal Leonard. p. 11–13.
  15. ↑ Dave, Rubin (2007). Inside the Blues, 1942 to 1982. Hal Leonard. с. 61. ISBN 9781423416661.
  16. ↑ DeCurtis, Anthony (1992). Present Tense: Rock & Roll and Culture (вид. 4. print.). Durham, N.C.: Duke University Press. ISBN 0-8223-1265-4. His first venture, the Phillips label, issued only one known release, and it was one of the loudest, most overdriven, and distorted guitar stomps ever recorded, "Boogie in the Park" by Memphis one-man-band Joe Hill Louis, who cranked his guitar while sitting and banging at a rudimentary drum kit.
  17. ↑ Miller, Jim (1980). The Rolling Stone illustrated history of rock & roll. New York: Rolling Stone. ISBN 0-394-51322-3. Процитовано 5 липня 2012. Black country bluesmen made raw, heavily amplified boogie records of their own, especially in Memphis, where guitarists like Joe Hill Louis, Willie Johnson (with the early Howlin' Wolf band) and Pat Hare (with Little Junior Parker) played driving rhythms and scorching, distorted solos that might be counted the distant ancestors of heavy metal.
  18. ↑ Shepard, John (2003). Continuum Encyclopedia of Popular Music of the World. Performance and Production. Т. Vol. II. Continuum International. с. 286. ISBN 9780826463227.
  19. ↑ Aswell, Tom (2010). Louisiana Rocks! The True Genesis of Rock & Roll. Gretna, Louisiana: Pelican Publishing Company. с. 61—5. ISBN 978-1-58980-677-1.
  20. ↑ Collis, John (2002). Chuck Berry: The Biography. Aurum. с. 38. ISBN 9781854108739.
  21. ↑ The Art of the Stompbox. 2010. Процитовано 13 вересня 2010.
  22. ↑ FuzzEffect: The Fuzz Story and Photos. Процитовано 13 вересня 2010.
  23. ↑ Hunter, D (2004). Guitar Effects Pedals: The Practical Handbook. Hal Leonard. p. 11–15.
  24. ↑ Thomas E. Oberheim (May 1970). A Ring Modulator Device for the Performing Musician. AES Convention 38: 708.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Процесор_ефектів&oldid=34629407